— Припини, Френні!
— Без проблем. У мене все. Я хочу додому. Вези мене додому, Стю. Не в лікарню, а додому!
— Ми будемо слухати, що вона скаже.
— То гаразд. І за мене послухаєш. Я пішла.
— Дівчинко!
— Не називайте мене так!
Матінка раптом простягла руку і схопила Френні за зап’ястя. Френ заклякла. Її очі заплющилися. Голова закинулася назад.
— Н-н-е… Н-н-е… О БОЖЕ… СТЮ…
— Годі, годі! — крикнув Стю. — Що ви з нею робите?
Матінка Ебіґейл нічого не сказала. Мить розтяглася немов на цілу вічність — і стара відпустила її руку.
Спроквола, немов у тумані, Френ почала масажувати зап’ястя, за яке її схопила матінка Ебіґейл — хоча на тілі не лишилося ні червоного сліду, ні вдавленого місця, яке би свідчило про тиск. Очі Френні раптом розширилися.
— Мила, що? — збентежено спитав Стю.
— Минуло… — пробурмотіла Френ.
— Що… Про що вона? — ошелешений Стю питально поглянув навколо. Ґлен лише похитав головою. Його обличчя було бліде, напружене, але не скептичне.
— Біль… у спині. Минув. — Вона здивованими очима подивилася на Стю. — Усе минуло. Дивись. — Вона нахилилась і злегка торкнулася пальців ніг: раз, другий. На третій поклала долоні на підлогу, не згинаючи колін.
Вона підвелася й зустрілася очима з матінкою Ебіґейл.
— Це що, мене ваш Бог підкупити хоче? Бо коли так, хай забирає свою подачку назад. Хай краще мені болітиме, якщо Стю буде живий.
— Бог хабарів не дає, дитино, — прошепотіла матінка Ебіґейл. — Він просто показує знак і дає людям сприйняти його, якщо вони можуть.
— Стю на захід не йде! — промовила Френ, але тепер у її голосі вже були розгубленість і переляк.
— Сідай, — мовив Стю. — Ми послухаємо, що вона скаже.
Френ сіла — вражена, не вірячи своїм чуттям. Вона все мацала руками спину біля поясниці.
— Ви маєте йти на захід, — прошепотіла матінка Ебіґейл. — Не брати ні їжі, ні води. Вам виходити просто сьогодні, у тому одязі, що зараз на вас. Пішки. Мені відкрито, що один із вас не дійде до місця, але не знаю, хто саме. Мені відомо, що решта з вас опиняться перед тим чоловіком, Флеґґом, який узагалі не людина, а надприродна істота. Я не знаю, чи буде на те Божа воля, що ви його подолаєте. І не знаю, чи буде Божа воля на те, щоб ви знову побачили Боулдер. Такого я ніколи не передбачу. Але він — у Лас-Веґасі, і ви повинні йти туди, і там відбудеться ваше протистояння. Ви підете і не спіткнетеся, бо зможете покластися на Вічну Руку Бога, Господа. Так. Із Божою поміччю ви встоїте.
Вона кивнула.
— От і все. Що знала, те сказала.
— Ні, — прошепотіла Френ. — Цього не буде.
— Матінко, — голосом-карканням прохрипів Ґлен. Прокашлявся. — Матінко, нам не «відкривається», якщо ви розумієте, про що я. Ми… на нас немає такого, як на вас, благословення близькості з тим, хто це все контролює. Це просто не для нас. Френ має рацію. Якщо ми туди підемо, нас уб’є, можливо, перший-ліпший його патруль.
— Чи ти не маєш очей? Ти щойно бачив, як Бог зцілив Френ через мене. Невже ти думаєш, що Його план — це щоб вас застрелив останній посіпака Князя Темряви?
— Але ж, матінко…
— Ні, — вона здійняла руку, відмахуючись від його слів. — Не мені з тобою сперечатися чи переконувати, мені треба просто донести до вас, який у Бога план на вас. Слухай, Ґлене.
І раптом із вуст матінки Ебіґейл пролунав голос Ґлена Бейтмана — злякавши всіх і змусивши Френ із тихим скриком відсахнутися до Стю.
— Матінка Ебіґейл називає його Паросток Сатани, — почувся сильний чоловічий голос, який невідь-як зародився в змарнілих грудях старенької і вийшов з її беззубого рота. — Може, він просто останній чаклун раціональної думки, який гострить на нас технічну зброю. А може, він — дещо більше, значно темніше. Я знаю тільки те, що він існує, і вже не вірю, що соціологія, психологія чи ще якась «ологія» покладе йому кінець. Гадаю, що тільки біла магія…
Ґлен так і роззявив рота.
— Чи це правда, чи це слова брехуна? — спитала матінка Ебіґейл.
— Не знаю, чи це правда, але це мої слова, — тремтячим голосом відповів Ґлен.
— Вір. І ви всі вірте. Ларрі… Ральфе… Стю… Ґлене… Френні. От особо ти, Френні. Вір — і слухайся слова Божого.
— У нас є вибір? — гірко й різко спитав Ларрі.
Матінка здивовано розвернулася до нього.
— Вибір? Завжди є вибір. У Бога так прийнято. Ваша воля й далі вільна. Робіть як хочете. Ніхто вас у кайдани не закував. Але… цього Бог від вас хоче.