Але, як відзначив Дейв, усе ж навіть Флеґґ не може бути одночасно в шістьох місцях. Хтось із них усе-таки має змотатися на ту чортову дамбу, подивитись — і швидко мотнутися назад. Шансів у них було тисяча до одного.
— Добре, ти й мотайся, — сказав йому Боббі Террі. — Дозволяю.
Але Дейв із нервовою усмішкою відмовився від такої пропозиції. Адже Флеґґ якимсь чином усе знає, навіть якщо сам на тому місці не був. Дехто казав, що він має надприродну владу над хижаками з тваринного світу. Жінка на ім’я Роуз Кінгмен стверджувала, що бачила, як він клацнув пальцями перед воронами, що сиділи на телефонних дротах, і ворони спурхували йому на плечі, казала Роуз Кінгмен, а відтак стверджувала, що ті каркали: «Флеґґ… Флеґґ… Флеґґ…» — знову і знову.
То були просто дурниці, і він це розумів. Кретини, може, в це вірять, але Долорес, мати Боббі Террі, кретинів не виховувала. Він знав, як змінюється чутка між ротом, який її переказує, і вухом, яке чує. І як приємно темному чоловікові підтримувати подібні чутки.
Але від цих історій його все одно кидало в підсвідомий дрож, неначе в кожній з них було ядро істини. Хтось казав, що він уміє скликати вовків чи вселяти свій дух у тіло кота. Один чоловік у Портленді казав, ніби він носить у своєму подертому бойскаутському ранці чи то тхора, чи ласицю, чи ще щось таке, чого й не назвеш. Усе — повні дурниці. Але… от якщо уявити, що він може розмовляти з тваринами, як такий собі сатанинський доктор Дулітл? А що, коли він чи Дейв вийде з хати подивитися на цю чортову дамбу всупереч наказу і його побачать?
Кара за непослух — розп’яття.
Боббі Террі гадав, що все-таки дамба як-небудь уже встоїть.
Він витрусив з пачки на стіл цигарку «Кент» і підкурив, скривившись від гарячого, сухого смаку. Мине ще півроку — і жодні з отих цигарок ні к бісу не годитимуться. Ну, мабуть, і нехай. Усе одно, бля, куріння — це отрута.
Він зітхнув і витяг з пачки біля себе ще одну книжку коміксів. Якісь срані «Підлітки-мутанти. Черепашки-ніндзя». Черепашки-ніндзя мали, з ідеї, бути «героями в панцирах». Він жбурнув Рафаеля, Донателло і їхніх тупорилих побратимів через усю крамницю — і книжка коміксів, де вони мешкали, з шурхотом стала в позу намета на касі. От саме через такі речі, як ці підлітки-мутанти, подумав він, уже й думати починаєш, що як світ запався — то і хуй з ним.
Узяв іншу книжку, про Бетмена. Отут уже герой так герой — у нього можна навіть типу повірити… І щойно він перегорнув першу сторінку, як просто перед ними промайнув синій «скаут», який мчав на захід. З-під його великих шин вилітали брудні фонтани води.
Боббі Террі з роззявленим ротом подивився туди, де щойно промчала машина. Він просто повірити не міг, що та сама машина, яку всі виглядали, щойно проскочила повз його пост. По правді, в душі він підозрював, що всю цю варту затіяли просто аби їх зайняти: Бог роздав свята, а чорт — роботу.
Він побіг до дверей і різко відчинив їх. Вискочив на тротуар, як був, із коміксами про Бетмена в руці. Може, то просто галюцинація була… Від думок про Флеґґа в кого завгодно галюни почнуться.
Але ні. Боббі встиг помітити дах «скаута», який переїхав наступний пагорб і вискочив за місто. Тоді він забіг до покинутого «Все по п’ять і десять центів», щосили горлаючи, аби розбудити Дейва.
——
Суддя з суворим лицем тримався за кермо, намагаючись удавати, ніби такої штуки, як артрит, не існує в природі, а коли й існує, то не в нього, а коли й у нього, то в сиру погоду він його ніколи не турбував. Далі вже навіювання не йшло: дощ був безсумнівним фактом, упертим фактом, як сказав би його батько, і надії лишалася ціла гора, тільки не та.
Та й фантазія його сягала не надто далеко.
Він котив під дощем ось уже три дні. Іноді дощ перетворювався на дрібну мряку, але зазвичай він усе ж являв собою стару добру солідну зливу. І це також був упертий факт. Дороги місцями були майже розмиті, і наступної зими чимало з них стане просто-таки непрохідними. У цій маленькій експедиції він уже не раз дякував Богові за свій «скаут».
У перші три дні, тяжко пробираючись трасою I-80, він переконався, що до 2000 року Західного берега не побачить, якщо не перебереться на другорядну дорогу. На магістралі було чимало моторошно порожніх ділянок, йому вдавалося лавірувати між машинами, які стояли одна за одною, на другій передачі, але чимало разів доводилося відбуксирувати вбік якесь авто, щоб проїхати.