«Том? Невже вони відправили Тома?»
Та ні, звісно. Це була така божевільна і майже…
«Майже мудра думка».
Але вона просто не могла повірити в це.
— Агов, Юрґенс! — грубо крикнула їй Дженні. — Ти там спиш чи просто дрочиш?
Дейна перехилилася через низьке поруччя автовишки і подивилася в обличчя Дженні, котра висунулася з кабіни. Показала їй середній палець. Дженні засміялася. Дейна знову зайнялася своєю лампочкою, з силою вкручувала її, а коли лампа стала на своє місце, уже настала пора закінчувати. Дорогою назад до гаража вона сиділа тиха й замислена… така тиха, що Дженні це зауважила вголос.
— Та просто нема що казати, мабуть, — напівусміхаючись мовила Дейна.
«Не може бути, щоб це був Том.
Чи таки може?»
——
— Вставай! Вставай! Та вставай, сука-блядь, вставай же!
Вона отямлювалася після неприємного сну, коли її штовхнули в спину ногою, так що вона вивалилася з круглого ліжка на підлогу. Дейна одразу прокинулася, моргаючи, не розуміючи, що сталося.
Там був Ллойд, який дивився на неї з крижаним гнівом. Вітні Горґан. Кен Демотт. Козирний Туз. Дженні. Тільки зараз обличчя Дженні, зазвичай відкрите, було холодне й порожнє.
— Джен!..
Ніякої реакції. Дейна підвелася на коліна; до неї почало доходити, що вона гола, але значно більше вона усвідомлювала, наскільки холодно ці всі обличчя на неї дивляться. У Ллойда було таке обличчя, як у рогоносця, який викрив зраду.
«Чи мені це сниться?»
— Одягайся, ти, шпигунка, блять, пиздлива!
Гаразд, не сон. У неї мов щось обірвалося всередині — і цей страх здавався майже закономірним. Вони дізналися про Суддю і ось тепер — про неї. Він їм сказав. Вона поглянула на годинник на тумбочці. За чверть четверта ранку. «Ось вона, година таємної поліції», — подумала Дейна.
— Де він? — спитала вона.
— Кругом, — похмуро відказав Ллойд. Обличчя в нього було бліде, блискуче. Амулет висів у V-подібній горловині футболки. — Скоро пошкодуєш, що він близько.
— Ллойде!
— Що?
— А я тобі венеру подарувала, Ллойде. Сподіваюся, він скоро відсохне.
Він ударив її ногою під грудну клітку, так що Дейна впала на спину.
— Сподіваюся, скоро відсохне, Ллойде.
— Замовкни і вдягайся.
— Вали звідси. Я перед мужиками не вдягаюся.
Ллойд знову вдарив її ногою — тепер уже в біцепс правої руки. Біль був жахливий, і губи в неї смикнулись, але Дейна не скрикнула.
— Що, Ллойде, попав? У ліжку з Мата Харі? — вона вишкірилася до нього; в очах стояли сльози від болю.
— Та ходімо, Ллойде, — сказав Вітні Горґан. Він побачив кровожерний вогонь в очах Ллойда і зробив швидкий крок уперед, узяв Ллойда за руку. — Ми вийдемо до вітальні. Дженні може простежити за нею, поки вона вдягнеться.
— А якщо вона надумає стрибнути у вікно?
— У неї такої можливості не буде, — сказала Дженні. Її широке обличчя не виражало абсолютно нічого — і вперше Дейна помітила в неї на стегні пістолет.
— Та вона й не зможе, — сказав Туз. — Тут вікна тільки для краси, хіба не знаєш? Буває, хтось багато програє і хоче стрибонути, а для готелю це погана слава. Так що вікна не відчиняються.
Він подивився на Дейну, і в його очах промайнуло щось подібне до співчуття.
— Отепер ти, дівчинко, програла не дай Боже.
— Та ходімо, Ллойде, — повторив Вітні. — Ти зараз що-небудь таке впореш, про що потім шкодуватимеш, наприклад, у голову їй заскандалиш, якщо зараз звідси не вийдеш.
— Гаразд, — вони разом пішли до дверей, і Ллойд глянув через плече. — Він тобі зараз покаже, суко.
— Гіршого коханця, ніж ти, Ллойде, в мене ніколи не було, — ніжно відказала вона.
Він спробував знову кинутися на неї, але Вітні з Кеном Демоттом втримали його і витягли з кімнати. Подвійні двері тихо заклацнулися.
— Одягайся, Дейно, — сказала Дженні.
Дейна встала, розтираючи темний синець на руці.
— Ви що, всі тут такі? — спитала вона. — Ото таке вам подобається? Такі, як Ллойд Генрейд?
— Ну ти ж із ним спала, а не я, — на обличчі Дженні вперше виникла якась емоція, то був сердитий докір. — А що, по-твоєму, гарно приходити сюди й шпигувати? Що ти зараз отримаєш, на те й заслуговуєш. А отримаєш — мало не здасться, сестричко.
— Я з ним спала не просто так, — Дейна вдягла труси. — І шпигувала не просто так.
— Ну чого ти просто не замовкнеш?