— Я потрібна йому, — сказала вона, — а він — мені. Ти тут узагалі ні до чого, Гарольде. І, якби ми поїхали разом, я, можливо… можливо, дозволила б тобі дещо зі мною зробити. Оту дрібницю. І це б усе зруйнувало. Я не можу йти на ризик, що таке може статися, після всієї цієї огидної кривавої жертви. Ми продали душі разом, Гарольде, але від мене ще лишилося досить, щоб вимагати повну ціну.
— Я дам тобі твою повну ціну, — сказав Гарольд і зіп’явся на коліна.
Сонце било в очі. Запаморочення грубою рукою схопило його, закрутило гіроскоп у його голові. Він немовби почув голоси — голос, який заревів вражено, опираючись. Гарольд натиснув на гачок. Гримнув постріл, розкотився луною, стрибаючи від скелі до скелі, тріскаючи, бухкаючи, завмираючи. Обличчя Надін стало кумедно-здивованим.
Гарольд переможно-п’яно подумав: «А вона не знала, що це в мене є!» Її рот розтулився круглим, зляканим О. Очі стали великі. Сплеснула руками, немов зібралася грати якусь аномальну мелодію на фортепіано. Цей момент був настільки приємний, що він смакував його секунди зо дві, не розуміючи, що промазав. Коли ж зрозумів, то знову підняв пістолет, узявся лівою рукою за зап’ястя правої, цілячись.
— Гарольде! Ні! Ти не можеш!
«Не можу? Подумаєш — гачок натиснути. Можу, звичайно».
Здається, вона від подиву і страху застигла на місці, заглибина її горла опинилася точно під прицілом, і він раптово відчув із холодною переконаністю, як усе планувалося закінчити — коротким і безглуздим спалахом насильства.
Ось вона під його прицілом — практично мертва.
Але коли він почав тиснути на гачок, сталися дві речі. На очі потік піт, і в них почало двоїтися. І він почав сповзати. Пізніше він казав собі, що то поповз гравій під ногами, чи ушкоджена нога підвела, чи те й те водночас. Може, навіть то й була правда. Але відчуття… відчуття було таке, ніби його штовхнули, і довгими ночами від того дня до цього він не зміг переконати себе в іншому. Удень Гарольд був уперто раціональним у всьому, але вночі накочувалася кошмарна переконаність, що це сам темний чоловік втрутився і перешкодив йому. Постріл, який мав би пробити їй горло, вирвався з-під контролю — полетів високо, далеко й красиво в байдуже синє небо. Гарольд покотився назад до мертвого дерева, права нога вигиналась і зачіплялася за все, і все від литки до пахвини було огоронуте в суцільний біль.
Він налетів на дерево й знепритомнів. Коли знову отямився, уже стало поночі, і місяць, на три чверті повний, поважно плив над ущелиною. Надін уже не було.
Першу ніч він провів у гарячці страху — певний, що не виповзе на дорогу, що загине в ущелині. Коли настав ранок, він усе одно поліз угору, пітніючи і чманіючи від болю в нозі.
Почав він підйом приблизно о сьомій, приблизно тоді, коли великий помаранчевий самоскид Поховального комітету мав виїжджати з автобусної зупинки в Боулдері. Він нарешті схопився зраненою, в пухирях рукою за поруччя о п’ятій того самого вечора. Мотоцикл іще був там, і від полегшення Гарольд ледь не заплакав. У шаленому поспіху він витяг із торби на сідлі консерви й відкривачку і повними пригорщами став напихати в рот холодне яловиче рагу. Але на смак воно було погане, і, довго намагаючись перебороти себе, він усе виблював.
Гарольд почав розуміти безперечність своєї близької смерті, ліг коло свого «тріумфа» і заплакав, підібравши під себе скалічену ногу. Потім зміг трохи поспати.
Наступного дня його полило потужною зливою — він весь змок і тремтів. Нога почала смердіти гангреною, і він тяжко намагався не намочити свій «кольт вудсмен» об мокре тіло. Того вечора він почав писати в зошиті з цупкою обкладинкою — і вперше помітив, що в нього псується почерк. Зловив себе на думці про книжку Деніела Кіза «Квіти для Елджернона». Там група вчених примудрилася перетворити розумово відсталого прибиральника на генія… на певний час. А потім бідолаха почав усе втрачати… Як же його звали? Якийсь Чарлі, так? Звичайно, бо так потім називався фільм за книжкою — «Чарлі». Гарний фільм. Не такий гарний, як книжка, з купою шістдесятницької психоделічної фігні, як йому пам’ятається, але все одно хороший. Гарольд за старих часів багато ходив у кіно, а ще більше дивився по відаку вдома. Давно, в ті дні, коли світ був, як би це сказали в Пентагоні, «життєздатною альтернативою», кінець цитати. Більшість тих фільмів він дивився сам.
Він записав у своїй книзі — слова поволі росли з хитких літер: