Місяць!..
——
Місяць уже майже зайшов.
Він зловив ще одного кролика, маленьку, тремтливу живу істоту, голими руками і скрутив йому шию. Розклав багаття на рештках старого — і тепер кролик смажився і навсібіч смугами розходився аромат. Вовків не було. Сьогодні вони трималися далі — і так було гоже й правильно, так їм і належало чинити. Адже це як-не-як шлюбна ніч, і ота затуманена й апатична істота, яка мляво сидить по той бік вогнища — це рум’яна молода.
Він узяв руку з її коліна і підняв. Коли відпустив — рука залишилася на тому місці: приблизно на рівні її губ. Він якусь мить роздивлявся це явище, а потім поклав її руку на місце. Там її пальці почали ворушитися, звиватися, як змії перед смертю. Він наставив два пальці на її очі — вона не моргнула. Вона сиділа й дивилася в одну точку.
Він був не на жарт здивований.
Що ж він із нею зробив?
Він не міг згадати.
Та й не важливо. Вона вагітна. Якщо вона, крім того, впала в кататонію — то що з того? Вона — чудовий інкубатор. Вона виростить, виносить його сина, а потім, виконавши своє завдання, може хоч і померти. Адже вона по це сюди прийшла.
Кріль приготувався. Він розламав його надвоє. Її частину поділив на крихітні шматочки, як для малої дитини. Він згодовував їй м’ясо по шматочку. Деякі випадали їй з рота на коліна напіврозжовані, але більшу частину вона з’їла. Якщо вона так і залишиться, потрібно буде, щоб хтось її доглядав — може, Дженні Енґстрьом.
— Було дуже гарно, люба, — тихо промовив він.
Надін порожніми очима дивилася на місяць. Флеґґ м’яко всміхнувся і з’їв свою весільну вечерю.
Після гарного сексу йому завжди хотілося їсти.
——
Він прокинувся в другій половині ночі і сів на постелі, наляканий, спантеличений… так інстинктивно, не розуміючи, боїться тварина — хижак, який відчуває, що хтось, можливо, полює на нього.
Чи це був сон? Видіння?..
Вони йдуть.
Переляканий, він намагався зрозуміти цю думку, розташувати її в певному контексті. Не вдавалося. Воно висіло в повітрі саме собою — як лихий знак.
Вони вже ближче.
Хто? Хто це ближче?
Нічний вітер шепотом пролетів повз, неначе приносячи якийсь запах. Хтось наближається, і…
Хтось іде звідси.
Поки він спав, хтось пройшов на схід повз його табір. Той самий невидимий третій? Він не знав. У небі стояв повний місяць. Чи той третій утік? Від цієї думки його охопила паніка.
Так, а хто ж іде сюди?
Він подивився на Надін. Вона спала, міцно згорнувшись у позу ембріона, якої його син прибере лише через кілька місяців.
Чи є в нього місяці?
І знову набігло відчуття паніки, відчуття того, що все починає розсипатися, кришитися. Він знову ліг, переконаний, що цієї ночі йому вже не спати. Але все ж заснув. І коли він наступного ранку заїхав у Веґас, то знову всміхався і майже забув нічну паніку. Надін слухняно сиділа поряд — велика лялька, в животі якої надійно сховане сім’я.
Він подався до «Ґранд-готелю» і там дізнався, що сталося, поки він спав. Він побачив, як вони на нього дивляться: обережно, питально — і знову страх торкнувся його легкими, як у нічного метелика, крилами.
Розділ 66
Приблизно тоді, коли Надін Кросс починала усвідомлювати певні істини, які, можливо, мали бути самоочевидними, Ллойд Генрейд сидів сам-один у барі «Левеня», не без махлювання розкладаючи пасьянс «Великий годинник». Він був страшенно лютий. В Індіан-Спрінгс того дня сталася пожежа — один мертвий, троє поранених, один з яких, скоріш за все, від важких теплових опіків помре. У Веґасі не було нікого, хто вмів лікувати такі опіки.