Ллойд кивнув.
— А через годину ця чортова цистерна вибухає, як ракета. А поки ми прибираємо те, що порозбивалось, я випадково вгору глянув — бачу: Сміттєбак у своїй машинерії піщаній коло барака сидить, у бінокль на нас дивиться.
— Це все? — полегшено спитав Ллойд.
— Нє. Коли б то так, то я б до тебе й не ходив із цим, Ллойде! Але я від того замислився, як так вийшло, що машина підірвалася. Таке якраз робиться запалювальною міною. У В’єтнамі конґівці ними підривали багато наших складів з боєприпасами — нашими ж, бляха, мінами. Чіпляють на вантажівку, на вихлопну трубу. Якщо машину ніхто не заводить — вибухає через свої півгодини. Якщо машину заведуть — то коли труба розігріється. Хоч так, хоч сяк, а — бабах! — і прощавай, машино. Тільки от одне не зовсім сходиться: у нас там завжди десяток чи більше машин з пальним в автопарку, і ми їх не в якомусь конкретному порядку використовуємо. То коли ми віднесли бідолаху Фредді в лазарет, то я і Джон Вейт пішли туди. Джон відповідає за автопарк — психував страшенно. Він там Сміттєбака раніше бачив.
— Він певний, що то Чувак-Сміттєбак?
— Із такими опіками по всій руці наче важко помилятися, нє? Правда? Тоді про це ніхто нічого такого не подумав. Він там просто нипав, та й це його робота, так же ж?
— Так, певне, так і варто сказати.
— От ми з Джоном давай оглядати решту машин. І, йопересете, — на кожній міна. Він їх поначіпляв на вихлопні труби просто під самі цистерни з пальним. Першою вибухнула та машина, яку ми завели, бо в неї труба нагрілась, як я ото тобі казав, ага? І решта теж ось-ось мали шарахнути. Від двох-трьох уже й дим ішов. Деякі цистерни були порожні, але не менш як п’ять були з реактивним пальним. Ще десять хвилин — і вся база б на хрін пропала!
«Господи Ісусе, — печально подумав Ллойд. — Таки дійсно погано. Так погано, що далі майже нікуди…»
Карл показав йому обпечену руку.
— Оце я отримав, знімаючи оті гарячі штуки. Тепер тобі ясно, чого він має піти геть?
Ллойд, вагаючись, сказав:
— Може, хтось оті міни покрав у нього з кузова, поки він відлити ходив чи що.
Карл терпляче промовив:
— Ні, було не так. Хтось його образив, коли він демонстрував свої цяцьки, — і він спробував усе спалити. Та чорт, і справді мало не спалив! Треба щось робити, Ллойде.
— Добре, Карле.
Решту дня він розпитував, чи не бачив хто Сміттєбака, чи не знає, де він. Обережні погляди, заперечні відповіді. Чутка поширювалася. Може, то й на краще. Хто його побачить, швидко про це доповість, сподіваючись завоювати прихильність головного. Проте Ллойдові щось підказувало, що ніхто Сміттєбака ближчим часом не побачить. Він дав їм трохи жару — а тоді покотив своїм усюдиходом у пустелю.
Ллойд подивися на свій пасьянс на столі й постарався стримати бажання змести все одним махом на підлогу. Натомість підглянув, де лежить наступний туз, і продовжив усе розкладати. Яка різниця. Коли Флеґґові він буде потрібний, той його хоч із-під землі дістане. Старий кент Бачок урешті закінчить на хресті — як той Гек Дроґан. Не пощастило чувакові.
Але в глибині душі Ллойд не був такий уже впевнений у всьому.
Останнім часом багато що йшло не так, як йому подобалося. Ось, приміром, Дейна. Флеґґ знав про неї, але вона не розкололася. Якось їй вдалося врятуватися самогубством — і він так нічого й не дізнався про третього шпигуна.
І це ще одне. Як же так: Флеґґ сам не знає про того третього шпигуна? Про старого пердуна дізнався, коли повернувся з пустелі, про Дейну знав і детально розповів, як із нею поводитись. Але це не спрацювало.
А тепер от Чувак-Сміттєбак.
Сміттєбак — людина не остання. Може, раніше він і сидів ззаду, але не зараз. У нього на шиї камінь чорного чоловіка — такий, як і в Ллойда. Після того як Флеґґ підсмажив мозок цьому язикатому юристові в Лос-Анджелесі, Ллойд бачив, як Флеґґ поклав руки на плечі Сміттєбакові і тихо сказав йому, що всі його сни були віщі. А Сміттєбак прошепотів:
— За тебе — життя.
Ллойд не знав, що ще могло бути між ними, але було цілком зрозуміло, що цей чоловік нишпорить пустелею з благословіння Флеґґа. А тепер Чувак-Сміттєбак почав усе розносити.
Через що поставали доволі серйозні питання.
Ось тому Ллойд і сидів тут сам о дев’ятій вечора, махлюючи з пасьянсом і шкодуючи, що не напився.
— Містере Генрейде!
Що ще? Він підвів очі й побачив миловиду дівчину з вередливим личком. Обтислі білі шорти. Ліфчик, який не повністю прикривав ареоли сосків. Точно секс-бомба, тільки вигляд у неї нервовий, майже хворобливо бліда. Вона, не тямлячись, гризла нігті, уже сильно обкусані.