— Що?
— Мені… мені треба бачити містера Флеґґа, — сказала вона. Голосу їй не вистачило, останнє слово вона промовила пошепки.
— Що, правда? А я, по-твоєму, хто — його секретарка?
— Ну… мені казали… що треба до вас…
— Хто?
— Ну… Анджі Гіршфілд. Вона.
— Тебе як звати?
— А, я Джулі, — вона захихотіла якось рефлекторно. Страх з її лиця не сходив, і Ллойд утомлено подумав: «Ну от, яке ще гівно у вентилятор потрапило?» Така дівка без дійсно серйозної причини не стала б шукати Флеґґа. — Джулі Ловрі.
— Ну от, Джулі Ловрі, Флеґґа зараз у Лас-Веґасі нема.
— А коли вернеться?
— Не знаю. То прийде, то піде, сирену не чіпляє. І мені він не доповідає. Якщо маєш що сказати, то кажи, а я йому перекажу.
Вона з сумнівом глянула на нього, і Ллойд повторив їй те, що сьогодні вже казав Карлові Гоку.
— На те я тут і є, Джулі.
— Добре, — а тоді квапливо: — Якщо це важливо, ви йому скажіть, що це я сказала вам, Джулі Ловрі.
— Гаразд.
— Не забудете?
— Та Боже мій, ні! Так що ж ти хочеш розказати?
Вона надула губки.
— Ну не треба так зло до мене.
Він зітхнув і поклав пачку карт, яку тримав у руках, на стіл.
— Ні, — промовив він, — не буду… Ну так що ж?
— Це опудало. Якщо він тут, то я гадаю, він — шпигун. Я просто подумала, що вам це треба знати, — її очі зло зблиснули. — Цей бовдур мені пістолетом погрожував!
— Який саме бовдур?
— Ну, там я бачила дебіла і вирішила, що й це опудало глухоніме має бути з ним, розумієте? Вони ж не наші, видно. То я вирішила, що вони з того боку прийшли.
— Он як.
— Ага.
— Ну я, їй-богу, абсолютно не розумію, про що ти говориш. День був довгий — і я втомився. Якщо ти будеш вести беглузді балачки, Джулі, то я спати піду.
Джулі сіла, схрестила ноги й розповіла Ллойдові про зустріч із Ніком Андросом і Томом Калленом у своєму рідному містечку Претт, штат Канзас. Про «Пепто-бісмол» («Я просто трохи розважалася з тим дурником, а той глухонімий — на мене з пістолетом!»). Розповіла навіть, як обстріляла їх, коли вони виїжджали з міста.
— І що це доводить? — спитав Ллойд, коли вона закінчила. Слово «шпигун» його трохи пожвавило, але тепер він уже з нудьги засинав.
Джулі знову надула губки й закурила.
— Кажу вам. Цей дебіл — він зараз тут. От закластись готова, що він — шпигун.
— Том Каллен його звати, кажеш?
— Так.
Щось спливло в його пам’яті. Каллен був великим білявим хлопакою, без кількох клепок точно, але вже точно не такий лихий, як ця трасова шльондра його змалювала. Ллойд спробував пригадати щось іще — і не пригадав. Люди й далі сходилися до Веґаса по шістдесят, а то й сто на день. Уже за всіма годі було встежити, а Флеґґ казав, що приплив стане ще більшим і тільки потім почне меншати. Ллойд подумав, що можна сходити до Пола Берлсона, який записував усіх мешканців Веґаса, і дізнатися, що той Каллен за один.
— Ви його заарештуєте? — спитала Джулі.
Ллойд подивився на неї.
— Зараз тебе заарештую, якщо не відчепишся, — відказав він.
— От, їбать, молодець! — пронизливо крикнула Джулі Ловрі. Вона підскочила на ноги, люто подивилася на нього. У цих вузьких бавовняних шортах здавалося, що ноги в неї росли від самого підборіддя. — Отак роби вам добро!
— Я перевірю.
— Так, знаю я ці балачки.
Вона, тупаючи ногами, пішла геть, обурено гойдаючи дупцею.
Ллойд втомлено й трохи насмішкувато провів її очима, думаючи, скільки навіть зараз, після супергрипу, у світі таких тьолок, на яких і пробу ніде ставити. Закадрити таку легко — але потім стережися нігтів. Родички отих павучих, які в самця кров після сексу випивають. — тільки що ці ще цілуватися вміють. Минуло два місяці, а вона досі така зла на того глухонімого. Як там його звати, вона казала? Андрос?
Ллойд витяг із задньої кишені потертий чорний блокнот, послинив палець і знайшов чистий аркуш. То був його склерозник — і він був повний під зав’язку усіляких дрібних записок самому собі: починаючи від того, щоб поголитися перед зустріччю з Флеґґом, аж до виділеного в рамочку меморандуму зробити інвентаризацію препаратів в аптеках до того, як люди почнуть уживати морфін і кодеїн. Скоро буде потрібна нова книжечка.
Простим, кривуватим школярським почерком він накидав: «Нік Андрос чи може Андротс — німий. У місті?» А нижче: «Том Каллен, перевірити у Пола». Він сховав записник назад у кишеню. У сорока милях на північний схід звідти темний чоловік вивершив свої довготривалі стосунки з Надін Кросс під блискучими зірками пустелі. Йому було б цікаво дізнатися, що друг Ніка Андроса в Лас-Веґасі.