А також справді пекла гарні торти.
— Дуже скоро, — додав він і подумав, як би це було гарно, коли б до міцного, заокругленого в потрібних місцях тіла Джулі Ловрі додати вміння Ширлі Данбар і її лагідну, незлостиву вдачу.
Її, здається, це задовольнило. На лінії запищало, загуло, разок гулко верескнуло — Ллойдові довелося з гримасою прибрати слухавку далі від вуха. Тоді телефон задзвонив: кілька разів хрипко загарчав.
— Бейлі, база, — промовив голос, від відстані якийсь металевий.
— Це Ллойд, — крикнув він у слухавку. — Пола дай!
— Що поладнати, Ллойде? — спитала Бейлі.
— Пола! Пола Берлсона!
— А, його! Так, він тут якраз сидить, кока-колу п’є.
Запала тиша — Ллойд уже подумав, що зв’язок обірвався — і тут слухавку взяв Пол.
— Тут доведеться кричати, Поле. Зв’язок галімий, — Ллойд не був певен, що Полові Берлсону стане голосу кричати. То був маленький, худенький чоловічок у товстих окулярах, дехто прозивав його містером Крутим, бо той уперто носив костюм-трійку навіть у найтяжчій сухій спеці Веґаса. Але Пол чудово виконував роль інформатора, і Флеґґ колись, охоплений бажанням мислити глобально, казав Ллойдові, що вже у 1991 році Берлсон стане головою таємної поліції. «І та-а-а-ак гарно справлятиметься», — додав Флеґґ, посміхаючись широко й ніжно.
Пол усе-таки зміг говорити трохи голосніше.
— Є в тебе твій список з собою? — спитав Ллойд.
— Так, ми зі Стеном Бейлі саме міркуємо над програмою ротації робочої сили.
— Глянь, будь ласка, є там такий собі Том Каллен?
— Секундочку, — «секундочка» розтяглася на дві чи три хвилини, і Ллойд уже знову замислився, чи не обірвався зв’язок. І тут Пол сказав:
— Так, Том Каллен… ти тут, Ллойде?
— Так, тут.
— Точно не скажеш, із таким станом телефонів. Йому приблизно двадцять два — двадцять п’ять років. Він точно не знає. Легка розумова відсталість. Має деякі робочі навички. Ми його взяли в команду прибиральників.
— Давно він у Веґасі?
— Тижнів зо три.
— З Колорадо?
— Так, але в нас із дюжину людей звідти, які там побули, і їм не сподобалось. А його звідти вигнали. Він займався сексом із нормальною жінкою, і вони, мабуть, боялися за свій генофонд, — засміявся Пол.
— Адресу маєш?
Пол дав йому адресу, Ллойд записав.
— Це все, Ллойде?
— І ще ім’я, якщо маєш час.
Пол засміявся нервовим смішком маленького чоловічка.
— Звичайно, в мене саме перерва.
— Ім’я таке: Нік Андрос.
Пол одразу промовив:
— Цей у мене в червоному списку.
— О! — Ллойд намагався швидко зметикувати, але до швидкості світла йому було далеко. Він уявлення не мав, що таке цей «червоний список» у Пола. — А хто тобі його ім’я сказав?
Пол роздратовано відказав:
— А хто, по-твоєму? Той, хто й решту імен із червоного списку дав!
— А. Добре, — він попрощався й поклав слухавку. За поганого зв’язку світську розмову вести було неможливо, та й Ллойд отримав забагато для роздумів, щоб бажати поговорити просто так.
Червоний список.
Імена, які Флеґґ дав Полові і більше нікому, вочевидь, — хоча Пол вважав, що Ллойд усе про нього знає. Червоний список, що б це означало? Червоний означає «стій».
Червоний означає небезпеку.
Ллойд знову взяв слухавку.
— Оператор слухає.
— Це знову Ллойд, Ширл.
— Ну, Ллойде, ти як…
— Ширлі, я зараз балачки вести не можу. Я тут вийшов на щось, можливо, серйозне.
— Добре, Ллойде, — голос Ширлі втратив усі кокетливі нотки і моментально став повністю діловим.
— Хто у нас досяжний на телефоні в службі безпеки?
— Баррі Дорґан.
— Знайди мені його. І я тобі не телефонував.
— Так, Ллойде. — тепер у її голосі з’явився страх. Ллойдові також було страшно, але також і цікаво.
За мить на зв’язку вже був Дорґан. То був хороший чоловік, що дуже тішило Ллойда. Поліція притягувала забагато людей на зразок Баца Фрімена.