Тепер Ллойд полетів через усю кімнату й налетів на далеку стіну. Зірки вибухнули в його голові — і він, оглушений, осів на підлогу. Похитав головою, щоб у ній прояснилось. У вухах пронизливо гуло.
Флеґґ, здавалося, збожеволів. Він нервово кидався кімнатою, не тямлячи себе від гніву. Надін принишкла, втислась у своє крісло. Флеґґ потягся до полиці з дрібними сувенірами, населеної цілим зоопарком нефритових тварин молочно-зеленого кольору. Якусь мить він дивився на них майже здивовано, а потім змахнув усі на підлогу. Вони розлетілися, наче маленькі гранати. Більші шматки він копав босою ногою, і вони летіли кімнатою. Темне волосся впало йому на лоб. Він мотнув головою, відкидаючи його, і розвернувся до Ллойда. На його обличчі був гротескний вираз співчуття й жалю — і обидва почуття справжні, як тридоларова купюра, подумав Ллойд. Він підійшов до Ллойда, і той помітив, що Флеґґ наступив на кілька гострих уламків нефриту без жодних ознак болю… і крові.
— Пробач, — мовив він. — Випиймо.
Він простягнув Ллойду руку й допоміг йому підвестися. «Як дитина, з якою сталась істерика», — подумав Ллойд.
— Тобі бурбон без льоду, так?
— Чудово.
Флеґґ пішов до бару й налив по велетенській склянці. Ллойд випив половину своєї одним махом. Склянка трохи задеренчала, коли він поставив її на столик. Але йому стало трохи краще.
Флеґґ сказав:
— Червоний список — то така штука: я не очікував, що він тобі навіщось здасться. Там було вісім імен — зараз п’ять. То їхній уряд плюс стара. Андрос був серед них. Але зараз він мертвий. Так, Андрос мертвий, не маю сумнівів.
Він подивився на Ллойда, зловісно примружившись.
Ллойд розповів усе, час від часу зазираючи в блокнот. Насправді це не було йому потрібно, але так було краще, щоб час від часу уникати цього димуючого погляду. Він почав із Джулі Ловрі й закінчив Баррі Дорґаном.
— Ти кажеш, він розумово відсталий, — міркував уголос Флеґґ.
— Так.
Обличчям Флеґґа розлилася радість, він закивав.
— Так, — промовив він, але не до Ллойда. — Так, ось чому мені не було видно…
Він замовк і пішов до телефона. За кілька секунд уже говорив із Баррі.
— Вертольоти. В один саджай Карла, у другий — Біллі Джеймісона. Постійний радіоконтакт. Вишли шістдесят, ні, сто людей. Перекрий кожну дорогу зі східної та південної Невади. Подбай, щоб у них був опис цього Каллена. І щогодини доповідати мені.
Він поклав слухавку й радісно потер руки.
— Ми його візьмемо. Шкода тільки, що не можна буде його голову відправити назад його корешеві Андросу. Але Андрос мертвий. Правда, Надін?
Надін і далі дивилася в одну точку.
— Вертольоти сьогодні ввечері не дуже допоможуть, — сказав Ллойд. — За три години стемніє.
— Не метушися, старий, — весело сказав темний чоловік Ллойдові. — Завтра буде досить часу для вертольотів. Він далеко не зайшов. Ні, він зовсім недалеко.
Ллойд нервово гнув у руках блокнот на спіралі, бажаючи бути не тут, а деінде. Флеґґ зараз був у доброму гуморі, але Ллойд не вважав, що його настрій збережеться після новини про Сміттєбака.
— У мене ще одне, — неохоче мовив він. — Про Чувака-Сміттєбака.
Ллойд замислився, чи не викличе це ще одну істерику з биттям статуеток.
— Старий наш Бачок. Чи він зараз в одній зі своїх експедицій?
— Я не знаю, де він. Він тут одну штуку відсмалив в Індіан-Спрінгс, а потім поїхав.
Він розповів історію так, як почув її від Карла.
Флеґґ потемнів на лиці, коли дізнався про те, що Фредді Кампанарі смертельно поранений, але коли Ллойд закінчив, його обличчя знову стало спокійним. Флеґґ не став кидатись у гнів, а просто роздратовано махнув рукою.
— Гаразд. Коли повернеться, я хочу, щоб його вбили. Але швидко й милосердно. Не хочу, щоб він страждав. Я сподівався, що він… довше прослужить. Мабуть, ти цього не зрозумієш, Ллойде, але я відчув у цьому хлопцеві… рідну душу. Я гадав, що він мені стане в пригоді — і я його використовував, але ніколи не був певний. Навіть найкращого скульптора ніж може не послухатися — якщо це поганий ніж. Правда, Ллойде?
Ллойд, який нічого не знав про скульпторів і ножі (він гадав, що вони використовують кувалду й зубило), кивнув.
— Звичайно.
— І він зіслужив нам чудову службу, давши ракети. Це ж він, правда?
— Атож.
— Він прийде. Скажи Баррі, що Сміттєбака треба… звільнити від страждань. Якщо можна, безболісно. Просто зараз мене значно більше цікавить той розумово відсталий на схід від нас. Я б міг його й відпустити, але принцип є принцип. Можливо, до темряви вже все зробиться. Правда, моя люба?