Тепер він сидів навпочіпки біля крісла Надін. Торкнувся її щоки — і вона відсахнулася, наче її торкнулися розжареною кочергою. Флеґґ вишкірився й торкнувся її знов. Цього разу вона здригнулась, але не відсторонилась.
— Місяць, — у захваті промовив Флеґґ. Він підскочив на ноги. — Якщо його до темряви не знайдуть із вертольотами, у нас сьогодні є місяць. Та й я не сумніваюся, що він зараз при світлі котить просто серединою траси I-15. Сподівається, що Бог тієї старої подбає про нього. Але ж вона померла, так, моя мила?
Флеґґ весело розсміявся, мов дитина.
— Та й Бог її теж, гадаю. Усе буде як слід, а Ренді Флеґґ стане татусем.
Він знову торкнувся її щоки. Вона застогнала, як поранений звір.
Ллойд облизав пересохлі губи.
— Ну то я піду, якщо можна.
— Добре, Ллойде, добре, — темний чоловік не дивився навколо: він захоплено споглядав обличчя Надін. — Усе йде чудово. Просто чудово.
Ллойд вискочив якомога швидше, майже вибіг. У ліфті його так накрило, що він мусив натиснути «стоп», щоб перечекати істерику. Він плакав і сміявся майже п’ять хвилин. Коли ця буря минула, йому трохи полегшало.
«Він не розвалюється на шматки, — сказав він собі. — Є кілька проблем, але він усе контролює. Гру, мабуть, буде скінчено до першого жовтня, а до п’ятнадцятого — так точно. Усе піде як слід, саме так, як він каже. Ну, мало не вбив мене — то й нехай… Хай навіть у нього ще химерніший вигляд, ніж завжди…»
——
Ллойд прийняв дзвінок від Стена Бейлі з Індіан-Спрінгс через п’ятнадцять хвилин. Стен ледь не бився в істериці від люті на Сміттєбака й страху перед темним чоловіком.
Карл Гок і Білл Джеймісон відлетіли зі Спрінгс о 18:02 на розшуки на схід від Веґаса. Один із пілотів-учнів, Кліфф Бенсон, полетів із Карлом як спостерігач.
О 18:12 обидва гелікоптери вибухнули в повітрі. Незважаючи на шок, Стен відправив п’ятьох людей в ангар номер 9, де стояли два інші легенькі вертольотики й три великі «г’юї». На всіх п’яти виявилася вибухівка, і запалювальні міни були приєднані до простих кухонних таймерів. Міни були не зовсім такі самі, як ті, що Сміттєбак почіпляв до машин із пальним, але дуже подібні. Сумніватися не випадало.
— То був Чувак-Сміттєбак, — закінчив Стен. — Він сказився. Богові одному відомо, куди він ще вибухівки начіпляв.
— Перевірте все, — сказав Ллойд. Серце в нього від страху калатало швидко і дрібно. У його тілі закипав адреналін, а очі немов готові були вискочити з орбіт. — Геть усе перевірте! Хай усі до єдиного обшукають кожен куток цієї йобаної бази. Чуєш, Стене?
— Та чого вже возитися?
— Як «чого возитися»?! — заволав Ллойд. — Тобі, довбойобові, картинку намалювати, що скаже головний, якщо вся база…
— Усі пілоти загинули, — тихо промовив Стен. — Ти що, не розумієш, Ллойде? Навіть Кліфф — та й він не заїбись як гарно вмів. У нас є шестеро людей, яких і близько самих у політ випускати рано, — і жодного вчителя. Нащо нам тепер літаки, Ллойде?!
І він кинув слухавку, залишивши ошелешеного Ллойда, який нарешті осягнув, що сталося.
——
Том Каллен прокинувся невдовзі після пів на десяту вечора. Тіло в нього затерпло, хотілося пити. Він попив із фляжки, виповз із-під похилих скель і поглянув у темне небо. Над головою плив місяць, таємничий і безмежно спокійний. Настав час рушати далі. Тільки треба обережно, Боже мій, так.
Бо тепер за ним погоня.
Йому снився сон. Із ним розмовляв Нік — і це було дивно, бо Нік не вмів говорити. Він був ЖИТ-ТЯ, а це пишеться «глухонімий». Він усе мав писати, а Том майже не вмів читати. Але сон — штука чудна, уві сні що завгодно буває, і от у Томовому Нік розмовляв.
Нік сказав:
— Вони зараз усе про тебе знають, Томе, але ти тут не винен. Ти все правильно зробив. Просто не пощастило. Так що тепер треба йти обережно. Ти маєш зійти з дороги, Томе, але йти далі на схід.
Том розумів про схід, але не розумів, як не заблукати в пустелі. Він же може почати ходити великими колами.
— Ти все будеш знати, — сказав Нік. — Передусім ти маєш шукати Перст Божий…
Тепер Том почепив фляжку назад на пояс і поправив рюкзак. Він пішов назад до шосе й лишив велосипед на старому місці. Піднявся на насип і поглянув в обидва боки. Він швидко пройшовся середньою смугою і, ще раз обережно роззирнувшись, перебіг ту смугу I-15, яка була спрямована на захід.
Вони зараз усе про тебе знають, Томе.