У напівмаренні Стю подумав про Чарльза Кемпіона, який напівмертвий примчав на заправку Гепа. У бідолахи «А. К.» був супергрип, і він був дуже хворий. Останні стадії. Він з’їжджає на узбіччя, вимикає двигун — не тому, що подумав про це, а просто за давньою звичкою — і виходить. Він марить, може, в нього навіть галюцинації. Він шкандибає кудись у пустелю штату Юта, сміється, співає, бурмоче — і там помирає. Через чотири місяці нагодилися Стю Редман із Томом Калленом — а тут і ключі в машині, і акумулятор порівняно свіжий, і бензин є…
Рука Божа.
Чи не це Том сказав про Веґас? «Рука Божа спустилася з небес». І, може, Бог послав їм цей обшарпаний «плімут» сімдесятого року, як манну в пустелі. То, звичайно, шалена думка, але не безглуздіша, ніж ідея, що столітня чорна бабця веде групку втікачів до Землі Обітованої.
— І вона сама пекла печиво, — прохрипів він. — До самого кінця сама пекла…
— Що, Стю?
— Та нічого. Залазь, Томе.
Том заліз.
— Що, можна їхати? — з надією спитав він.
Стю опустив водійське сидіння, щоб Коджак міг заскочити, що той і зробив, спочатку уважно принюхавшись.
— Не знаю. Ти краще помолися, щоб ця штука завелась.
— Добре, — погодився Том.
——
Стю п’ять хвилин мостився за кермо. Сів він навскоси, майже на середньому сидінні. Коджак уважно сопів позаду. Машина була завалена коробочками з-під макдональдзівської їжі та пачками із закусочних «Тако Белл», усередині пахло старими кукурудзяними чипсами.
Стю повернув ключ. Старий «плімут» бадьоро пихкав секунд із двадцять, потім почав глухнути. Стю знову вдарив по клаксону, але цього разу той ледве квакнув. У Тома сумно витяглося лице.
— Ні, ще не все скінчено, — сказав Стю. Він збадьорився: у тому акумуляторі ще був струм. Він натис зчеплення і перемкнув на другу передачу. — Відчини двері й підштовхни машину. Тоді застрибуй назад.
Том із сумнівом промовив:
— Але ж машина не туди носом стоїть, ні?
— Зараз — так. Але вже якщо ми цю купу лайна запустимо, то якось швиденько розвернемося.
Том виліз і почав штовхати з боку відчинених дверей. «Плімут» поїхав. Коли спідометр показав 5 миль за годину, Стю сказав:
— Залазь назад, Томе.
Том заскочив і захлопнув двері. Стю повернув ключ у запаленні й почекав. Кермування було ввімкнене, але без двигуна користі від нього було мало, і більшу частину сил, які стрімко зменшувалися, відбирало утримування «плімута», щоб він їхав рівно вперед. Спідометр показував уже 10, 15, 20 миль за годину. Вони поволі котилися з того пагорба, на який Том їх майже весь ранок затягував. Лобове скло вкрилося краплями. Занадто пізно Стю усвідомив, що вони забули підволоку. Швидкість стала вже 25 за годину.
— Вона не заводиться, Стю, — хвилювався Том.
Тридцять за годину. Доволі швидко.
— Ну, Боже поможи нам, — сказав Стю і різко відпустив зчеплення.
«Плімут» підскочив, смикнувся. Двигун чмихнув, ожив, забурмотів, збився, заглух. Стю застогнав — і від досади, і від різкого болю, що пронизав поламану ногу.
— Йобть! — крикнув він і знову вдавив зчеплення. — Натисни на газ, Томе! Рукою на педаль!
— На яку? — схвильовано гукнув Том.
— На довгу!
Том опустився на підлогу і двічі натис на газ. Машина знову набирала швидкість, і Стю змусив себе почекати. Вони вже проїхали понад половину схилу.
— Давай! — закричав він і знову відпустив зчеплення.
«Плімут» заревів і ожив. Коджак гавкнув. З іржавої вихлопної труби вирвався дим, спочатку чорний, потім синій. І машина помчала, нерівно, два циліндри барахлили, але вона справді їхала! Стю перемкнув на третю передачу, знову відпустив зчеплення, натискаючи всі педалі лівою ногою.
— Їдемо, Томе! — репетував він. — Ми вже на колесах!
Том радісно закричав. Коджак гавкав і махав хвостом. У минулому житті, до Капітана Трипса, коли його звали Великим Стівом, пес часто катався з господарем у машині. Приємно знову кататися з новими господарями.
——
Вони підкотили до повороту, де можна було повернути із західної на східну смугу. «ТІЛЬКИ ДЛЯ СЛУЖБОВИХ МАШИН» — суворо попереджав знак. Стю зміг правильно оперувати зчепленням, так що вони розвернулися на схід: машина тільки один раз смикнулася, ризикуючи зупинитись. Але тепер уже двигун розігрівся, і вони легко котилися.