Френ усміхнулася. Вона уявила собі, що би про таке сказала її мати.
— То коли я починав себе накручувати, Люсі — моя дівчина, я тобі казав? — от Люсі мені казала: «Ану швидко, Ларрі, постав питання».
— Що зробив би Ісус? — усміхнулася Френ.
— Ні. Що зробив би Гарольд? — серйозно відповів Ларрі. Френ просто остовпіла. Вона просто-таки захотіла опинитися поряд, коли Ларрі справді зустріне Гарольда. Як він зреагує?
— Ми розбили табір на фермі, і одного дня в нас справді майже скінчилася вода. Там був колодязь, але воду з нього набрати було неможливо — без електрики насос не працював. І Джо — тобто, вибач, Лео, його насправді звати Лео — от Лео усе ходив навколо мене і казав: «Ларрі, пити, дуже пити хочу». Я від цього просто здурів. Відчув, як напружуюся, що ось-ось його стукну. Отакий я молодець, еге? Готовий вдарити нещасну дитину. Але людина не за одним махом міняється. До мене це довго доходило.
— Ти їх усіх цілими довіз із самого Мейну, — сказала Френні. — А в нас один загинув. Апендицит. Стю пробував зробити операцію, але не вдалося. Так що, Ларрі, загалом, у тебе дуже непогано вийшло.
— У нас із Гарольдом, — поправив він. — От Люсі й казала завжди: «Швидко, Ларрі, став питання». Я так і робив. Там був вітряк, який підіймав воду до хліва. Крутився як слід, але в хліві вода не йшла. То я відкрив здоровий ящик під вітряком і побачив, що головний вал вискочив зі своєї дірки. Я його назад поставив — і готово! Води скільки хочеш. Холодна, смачна. Завдяки Гарольду.
— Завдяки тобі. Там же Гарольда не було, Ларрі.
— Так у мене в голові він був. І ось я тут і привіз йому вина й цукерок, — він скоса глянув на неї. — Ну, розумієш, я гадав, ніби він твій мужик.
Вона похитала головою і подивилася на складені руки.
— Ні, не він… не Гарольд.
Ларрі довго мовчав, а потім вона відчула, що він на неї дивиться. Урешті, Ларрі сказав:
— Гаразд, я неправильно зрозумів? Про Гарольда?
Френні встала.
— Мені час іти. Рада була познайомитися, Ларрі. Приходь завтра, познайомишся зі Стю. Приводь Люсі, коли вона не зайнята.
— А що з ним таке? — не відступався він, стоячи перед нею.
— Ой, та не знаю, — хрипко промовила вона. Раптом до очей підступили сльози. — Ти в мене викликаєш таке відчуття… наче я з Гарольдом дуже негарно повелася і, не знаю… чому і як я це зробила… і чи можна мене звинувачувати, що я не кохаю його так, як Стю? Я маю бути в цьому винна?
— Ні, звичайно, ні. — Ларрі мав заскочений вигляд. — Слухай, вибач, будь ласка. Я не у своє лізу. Я піду.
— Він змінився! — вихопилося у Френні. — Не знаю, як і чому, й іноді я думаю, що навіть на краще… але я не знаю… правда не знаю. А іноді я боюся.
— Боїшся Гарольда?
Вона не відповіла, просто дивилася собі під ноги. Френні подумала, що, мабуть, і так забагато сказала.
— Ти мені скажеш, як туди дістатися? — лагідно спитав він.
— Це просто. Іди прямо по Арапаго, доки дійдеш до маленького парку… здається, він називається парком Ібена Дж. Файна. Парк буде праворуч. Будиночок Гарольда ліворуч, якраз навпроти.
— Добре, дякую. Приємно було познайомитися, Френ, вазу розбити і так далі.
Вона усміхнулася, але натягнуто. Усі її дурнуваті веселощі з цього вечора вивітрилися.
Ларрі підняв пляшку й хитро посміхнувся.
— І якщо побачиш раніше за мене… ти ж мовчи, ага?
— Авжеж.
— Добраніч, Френні.
Він пішов назад тим самим шляхом, що й прийшов. Вона провела його поглядом, потім пішла нагору і тихенько примостилася коло Стю, який усе спав без задніх ніг.
«Гарольд!» — подумала вона, натягуючи ковдру до підборіддя. І як їй розказувати про це Ларрі, такому славному, трохи розгубленому (але чи розгублений він зараз?), що Гарольд Лодер — товстий хлопчисько, який втратив себе? Чи мала вона йому розказувати про той не такий уже й давній день, коли цей мудрий Гарольд, винахідливий Гарольд, Гарольд-«що-зробив-би-Ісус?» косив свій газон у самих плавках і плакав? Чи треба їй розповідати йому, що колись вайлуватий, іноді й наляканий Гарольд, прибувши в Боулдер з Оґанквіта, перетворився на міцного політика, який плескає всіх по плечах, кожному радий: «Привіт, друже!» — а водночас дивиться на тебе порожніми, без тіні усмішки, очима отруйного ящера?
Вона подумала, що сьогодні дуже довго чекатиме сну. Гарольд безнадійно закохався в неї, а вона так само безнадійно — в Стю Редмана, і так, звичайно, і влаштований світ. І тепер кожного разу, коли я бачу Гарольда, у мене мурашки бігають. Хоча й вигляд у нього такий, наче він на десять фунтів схуд, і прищів у нього вже не стільки, мені…