Тоді він зробив крок уперед і промовив саме так, як і планував довгі дні, перетинаючи Америку.
— Гарольд Лодер, чи не так?
Гарольд смикнувся з подиву — і розвернувся з цеглиною в одній руці й кельмою, з якої капав цемент, — у другій. Інструмент він підняв, як зброю. Краєм ока Ларрі помітив, як відсахнувся Лео. Перша думка Андервуда, без сумніву, була: Гарольд зовсім не такий, яким я його уявляв. Друга стосувалася кельми: «Боже мій, він що, зібрався мені зараз дати оцією штукою?» Обличчя Гарольда було похмуре, очі — вузькі й темні. Волосся гладенькою хвилею падало на спітнілий лоб. Губи, міцно стиснуті, майже побіліли.
І тут відбулося настільки раптове й докорінне перетворення, що Ларрі так потім і не міг до кінця повірити, що бачив такого напруженого, неусміхненого Гарольда — обличчя людини, яка скоріше ладна замурувати когось у підвалі, ніж мурувати огорожку навколо клумби.
Гарольд усміхнувся широкою, безкривдною усмішкою, від якої на його щоках утворилися глибокі ямочки. Очі припинили загрозливо мружитися (вони виявилися зеленими, як пляшкове скло, — і як такі ясні й добрі очі могли здатися загрозливими та навіть темними?). Він увіткнув своє знаряддя у цемент — шух! — витер руки об джинси і простягнув правицю. Ларрі подумав: «Боже милосердний, він же дитина, молодший за мене. Йому ж і вісімнадцяти, певне, нема — щоб я з’їв усі свічки з його останнього іменинного торта!»
— Здається, я вас не знаю, — шкірячись, промовив Гарольд, коли вони тисли один одному руки. Руку Ларрі було стиснуто й порухано вгору-вниз рівно три рази. Йому це нагадало рукостискання з Джорджем Бушем, коли старий проводив президентську кампанію. Це було на політичному з’їзді, де він двічі побував на пораду матері, давненько. Якщо немає грошей на кіно, сходи до зоопарку. Як нема й на зоопарк, сходи подивитися на політика.
Але усмішка в Гарольда була заразлива, і Ларрі й собі всміхнувся. Дитина перед ним чи ні, політичне це рукостискання чи ні, але та усмішка справила на нього враження абсолютно щирої — та й ось, через стільки часу, через стільки обгорток від цукерок, перед ним сам живий Гарольд Лодер.
— Ні, не знаєте, — сказав Ларрі. — Але я знаю вас.
— Правда?! — вигукнув Гарольд і заусміхався ще ширше. Якщо ще ширше, засміявся про себе Ларрі, то в нього кутики рота зійдуться на потилиці й нижня третина голови просто відпаде.
— Я йшов вашими слідами з Мейну, — промовив Ларрі.
— Що, правда?
— Правда-правда, — Ларрі зняв торбу з плечей. — Ось я дещо вам приніс.
Він дістав пляшку бордо і вручив Гарольдові.
— Бути не може! — промовив Гарольд, вражено роздивляючись пляшку. — Сорок сьомий рік?!
— Хороший рік був, — сказав Ларрі. — І ось ще таке.
І вклав у руку Гарольдові всі шість «Пейдеїв». Одна з цукерок вислизнула крізь пальці на траву. Гарольд нахилився її підібрати, і в цей момент Ларрі помітив тінь того попереднього виразу обличчя.
Потім Гарольд підвівся, і на його обличчі була усмішка.
— Як ви здогадалися?
— Я йшов за вашими написами… та обгортками від цукерок.
— А щоб мене! Заходьте в дім! Треба щось на зуб покласти, як мій тато любив казати. Ваш хлопчик колу буде?
— Авжеж. Лео, будеш…
Він роззирнувся, але Лео вже поряд не було. Він повернувся на тротуар і роздивлявся якісь тріщини на дорозі, наче вони його дуже цікавили.
— Агов, Лео, колу будеш?
Лео пробурмотів щось, що Ларрі не почув.
— Гучніше! — роздратовано крикнув він. — Нащо тобі Бог голос дав?
Ледь чутно Лео промовив:
— Мабуть, я сходжу перевірю, чи повернулася мама Надін.
— Якого? Ми ж щойно сюди прийшли!
— Я хочу назад! — вигукнув Лео, підводячи очі від дороги. Сонце дуже виразно відбилося в його очах, і Ларрі подумав: «Боже мій, та що це? Він ледь не плаче!»
— Секундочку, — сказав він Гарольдові.
— Звичайно, — усміхнувся Гарольд. — Діти, бува, соромляться. Я теж такий був.
Ларрі підійшов до Лео й нахилився, щоб їхні очі були на одному рівні.
— Що таке, хлопче?
— Я просто додому хочу, — відповів Лео, не глянувши йому в очі. — Хочу до мами Надін.
— Ну ти… — Ларрі не знав, що сказати.
— Хочу назад піти, — Лео кинув короткий погляд на Ларрі, блиснувши очима повз нього — у бік Гарольда, який стояв позаду на своєму газоні. Потім хлопчик знову опустив очі. — Будь ласка…
— Тобі Гарольд не подобається?