НІК: Ми не дізнаємося, що слід з’ясувати, доки вони не повернуться. Якщо повернуться. Річ у тому, що ми абсолютно нічого не знаємо, що він там задумав. Ми тут більшою чи меншою мірою рибалки, які ловлять на людину-живця.
Стю сказав, що кандидатів у розвідники має обирати Комітет, і всі погодилися. До голосування більшу частину обговорення від цього моменту слід дослівно розшифрувати з аудіокасет. Видавалося важливим мати постійний запис наших рішень щодо розвідників (чи шпигунів), бо питання виявилося делікатним і непростим.
ЛАРРІ: У мене є ім’я людини, яку можна було б обрати на цю роль. Мабуть, для тих, хто його не знає, ця думка здаватиметься нісенітницею, але вона може виявитися й дуже вдалою. Я б відправив Суддю Фарріса.
СЬЮ: Що? Того старого?! Ларрі, чи ти з глузду з’їхав?
ЛАРРІ: Розумнішого старого я в житті не бачив. Та й лише сімдесят йому, для протоколу. Рональд Рейґан і в старшому віці президентом був.
ФРЕН: Я б не назвала це переконливою рекомендацією.
ЛАРРІ: Але він міцний і бадьорий. І, напевне, темний чоловік може й не здогадатися, що ми такого старого крокодила, як Фарріс, відправили до нього шпигуном… а його підозри, знаєте, треба враховувати. Він ну точно ж чекає від нас якогось такого кроку, і я зовсім не здивуюся, якщо в нього там стоять прикордонники, які всіх прибульців перевіряють, чи вони не є ймовірними шпигунами. І — це прозвучить цинічно, я розумію, особливо для Френ — але якщо ми його втратимо, то ми не втратимо людину, в якої попереду добрих п’ятдесят років життя.
ФРЕН: Маєш рацію: це звучить цинічно.
ЛАРРІ: І все, що я б хотів додати, це те, що я знаю: Суддя погодиться. Він дійсно хоче допомогти. І я дійсно вважаю, що він міг би впоратись із завданням.
ҐЛЕН: Влучно. Як вважають інші члени Комітету?
РАЛЬФ: Я б не сказав ні так, ні ні, бо не знаю цього добродія. Але я не вважаю, що людину треба кидати на амбразуру лише тому, що вона стара. Урешті, погляньте, хто тут головний — дама, якій уже перевалило за сто років.
ҐЛЕН: І це влучно.
СТЮ: Ну ти, лисий, просто як суддя в тенісі!
СЬЮ: Послухай, Ларрі. А якщо він обдурить темного чоловіка, а потім помре від серцевого нападу, коли рватиме кігті звідти?
СТЮ: Та це з кожним може статися. Так само як і інший нещасний випадок.
СЬЮ: Згодна… тільки в старої людини така ймовірність вища.
ЛАРРІ: Це правда, тільки ти Суддю не знаєш, Сью. Коли б знала, то переваг побачила б значно більше, ніж недоліків. Він дійсно розумнющий. Захист не має чого додати.
СТЮ: Я гадаю, Ларрі має рацію. Такого Флеґґ може й не очікувати. Я підтримую цю пропозицію. Хто за?
Комітет проголосував одностайно, 7 проти 0.
СЬЮ: Ну, я тебе підтримаю, Ларрі, то, може, й ти мене.
ЛАРРІ: Так, це політика, авжеж. [Загальний сміх.] Кого ж висунеш ти?
СЬЮ: Дейну.
РАЛЬФ: Яку Дейну?
СЬЮ: Дейну Юрґенс. Це найсміливіша жінка, яку я знаю. Звичайно, я знаю, що їй ще не сімдесят, але, гадаю, якщо ми їй запропонуємо, вона згодиться.
ФРЕН: Так — якщо ми дійсно маємо це зробити, то, гадаю, вона гідна кандидатура. Я підтримую пропозицію.
СТЮ: Добре — виносимо на голосування рішення попросити Дейну Юрґенс теж вирушити туди. Хто за?
Комітет проголосував одностайно, 7 проти 0.
ҐЛЕН: Добре, а хто номер три?
НІК (зачитує Ральф): Якщо Френ не подобається думка Ларрі, то, боюся, моя їй ще дужче не сподобається. Я висуваю…
РАЛЬФ: Ніку, ти збожеволів! Ти жартуєш?
СТЮ: Ну ж бо, Ральфе, читай!
РАЛЬФ: Ну… він пропонує… Тома Каллена.
Гомін у залі.
СТЮ: Окей. Зараз слово надано Нікові. Він он писав як ненормальний, то давай, читай, Ральфе.
НІК: По-перше, я знаю Тома так само добре, як Ларрі — Суддю, а може, й краще. Він любить матінку Ебіґейл. Він заради неї зробить що завгодно, навіть підсмажиться на повільному вогні. Я не жартую. Він заради неї готовий хоч себе підпалити, якщо йому сказати.
ФРЕН: Ніку, ніхто ж і не сумнівається, але ж Том…
СТЮ: Тихше, Френ, зараз слово Ніку.
НІК: Мій другий аргумент такий самий, як і в Ларрі щодо Судді. Супротивник навряд чи очікуватиме, що розумово відстала людина виявиться шпигуном. Ваша загальна реакція на цю думку, може, якраз і свідчить на її користь.
Мій третій — і останній — аргумент полягає в тому, що хоча Том, можливо, й розумово відсталий, але він не дурень. Він якось урятував мені життя, коли здійнявся смерч, — і зреагував він значно швидше, ніж міг би будь-хто, кого я знаю. Том — хлопчакуватий, але навіть дитина може дечого навчитися, якщо її потренувати, повчити, а потім знову потренувати. Я не бачу жодної проблеми в тому, щоб Каллена навчили простенької легенди. Та й, урешті, вони можуть подумати, що ми його вигнали, бо…