За закриття засідання проголосували 7 проти 0.
——
— Лягаємо, Стю?
— Так. Зараз дуже пізно?
— Майже північ. Доволі пізно вже.
Стю прийшов із балкона. Вдягнений він був у самі труси, які своїм білим кольором на тлі засмаги просто засліплювали очі. Френні, що сиділа в ліжку, біля якого на тумбочці горів коулменівський ліхтар, знову вражено відчула, наскільки впевнено й глибоко вона кохає цього чоловіка.
— Думав про зустріч?
— Таки думав.
Він налив собі води з карафи на тумбочці й скривився від її плаского, кип’яченого смаку.
— На мою думку, з тебе вийшов чудовий голова. Ґлен питав, чи ти головуватимеш і на публічному засіданні, правда? Тебе це бентежить? Ти не відмовився?
— Ні, я сказав, що буду. Певне, зможу. Я думав, як же відправляти цих трьох через гори. Це брудна справа — відсилати шпигунів. Ти мала рацію, Френні. Тільки от біда в тому, що й Нік має рацію. Що в такому разі робити?
— Проголосувати зі своєю совістю, після чого якнайкраще виспатися, напевне, — вона простягнула руку до вимикача на ліхтарі. — Готовий до відбою?
— Ага, — Френні вимкнула світло, і він закотився в ліжко до неї.
— Добраніч, Френні, — сказав він. — Я тебе кохаю.
Вона лежала й дивилася в стелю. Вона примирилася з Томом Калленом… але з голови їй не йшов отой розмазаний шоколадний відбиток.
У кожного пса є свій щасливий день, Френ.
Може, треба розповісти Стю просто зараз, подумала вона. Але коли тут і була якась проблема, то це була суто її проблема. Їй просто треба почекати… придивитись… і побачити, що станеться.
Заснула вона не скоро.
Розділ 52
Під ранок матінка Ебіґейл лежала в ліжку й не могла заснути. Намагалася молитися.
Вона встала, не вмикаючи світла, і стала на коліна у своїй білій бавовняній нічній сорочці. Притулилася лобом до Біблії, розкритій на той момент на Діяннях апостолів. Навернення старого суворого Савла дорогою на Дамаск. Його засліпило світло, і на дорозі до Дамаска полуда спала з його очей. Діяння — остання частина Біблії, де вчення підтримано чудесами, але що таке чудеса, коли не Божа рука, яка працює над землею?
І, гай-гай, була на її очах полуда, і чи зможе вона колись від неї звільнитися?
Єдиними звуками в кімнаті було тихе шипіння гасової лампи, цокання механічного годинника та її тихе бурмотіння.
— Покажи мені мій гріх, Господи. Я знаю, я пройшла повз щось, пропустила щось таке, що Ти хотів мені показати. Я не можу спати, не можу срати, я не відчуваю Тебе, Господи. У мене таке відчуття, ніби я молюся по відрізаному телефону, і зараз для цього дуже поганий час. Чим я Тебе прогнівила? Я слухаю, Господи. Прислухаюся до тихого, ледь чутного голосу в моєму серці.
І вона прислухалася. Затулила очі артритними пальцями і ще сильніше нахилилася вперед, щоб очистити думки. Тільки темно було, темрява була як її шкіра, як цілина, що чекає доброго сімені.
Будь ласка, Господи, Господи мій, будь ласка, Господи…
Але в її душі здійнявся лише один образ: пустельна смуга ґрунтової дороги в морі кукурудзи. Нею йшла жінка з мішком щойно зарізаних курей. І прийшли тхори. Вони кидалися вперед і кусали торбу. Їм було чути запах крові — старої крові гріха й свіжої жертовної крові. Вона чула, як стара жінка звернулася до Бога, але голос її був слабким скімлінням, зухвалий голос, який не просив скромно, щоб звершилася воля Божа, хоч яке місце посідає вона в Його задумах, а вимагав, щоб Бог порятував її, аби вона змогла завершити справу… свою справу… наче їй був відомий задум Божий і вона могла підпорядкувати його своїм бажанням. А тхори далі нахабніли; мішок розривався від їхніх кігтів і зубів. А коли кури скінчаться, тхори все одно ще не наїдяться й накинуться на неї. Так. Вони…
І тут тхори кинулися врозтіч, з вереском у ніч, покинувши напівз’їдений вміст мішка, і матінка переможно подумала: «Бог усе-таки мене врятував! Нехай святиться Його ім’я! Бог урятував свою добру і вірну рабу!»
— Не Бог, стара жінко. А я.
У своєму видінні вона озирнулась, і страх жаром кинувся їй у горло зі своїм мідним смаком. Там із кукурудзи визирав, немов кошлатий сріблястий привид, величезний вовк зі Скелястих гір, його рот розкрився в сардонічній посмішці, очі горіли. Його потужну шию обрамлювала потріпана грива, варварськи прекрасна, а на ній гойдався маленький камінь найчорнішого гагату… а в центрі його була мала червона пляма. Як око. Чи ключ.
Вона перехрестилась і перехрестила знак лихого ока на шиї цієї моторошної прояви, але вовк вишкірився ще ширше, і між щелеп ворухнувся голий рожевий м’яз його язика.