Докуривши, Влад викинув недопалок у вікно і вибив з пачки нову цигарку.
— Як знаєш. Квас — це добре, але другові міг запропонувати щось міцніше. На честь нашої міцної дружби.
— Що саме?
— От за це я тебе й люблю: ти нікому не заважаєш жити. М-м… А моя красуня вічно про своє: скільки можна пити і скільки можна пити? Попрацювала б на моєму місці.
— Ти у відпустці.
— А вона мені знаєш що видала: я мала такі плани на твою відпустку. Уявляєш, на мою відпустку?.. Ніколи не одружуйся… А… я забув…
— …Ти щось сказав?
— Я тут посиджу… поки моя красуня заспокоїться…
— Сиди.
— А може… й посплю…
Влад мимоволі прислухався.
Десь ледь чутно гудів вітер у високовольтних дротах, гудів сердито, неначе намагався розірвати пута, що заважали вільному польотові.
Ілона відкрутила всі чотири конфорки газової плити і хвилину споглядала, як невидима смерть безмовно вилазить із труб на волю.
Потім зі злістю позакручувала вентилі і, затиснувши в руці хрестик, прошепотіла: ще не зараз, мам…
І вибігла у теплий літній вечір.
4. Вівторок
Марія прокинулася за хвилину до сьомої. Як в останні… шість, так, шість років. Завжди о сьомій плюс-мінус п’ятнадцять хвилин.
Інколи вона порівнювала себе з механізмом, час якого чітко розподілений, обов’язки чітко визначені, він не має права збитися з ритму чи втнути щось своє, не передбачене інструкцією з експлуатації.
Одягнулась у спортивний костюм, зв’язала волосся в пучок. Рухи відпрацьовані до автоматизму. Тепер — ранковий туалет і зарядка.
Ось вам зразковий початок робочого дня, відомий усім із підручників іноземної мови. Я встаю о сьомій нуль-нуль, застеляю ліжко, вмиваюся, чищу зуби, зачісуюсь, роблю ранкову зарядку і т.ін. — і все це по-ненашому.
Яким дітям цікаво читати про ідеального школяра, якому їсти не дай, а дай встати о сьомій нуль-нуль? Та не вірять діти в таких школярів! Але зазубрюють те, у що не вірять, і старанно відтарабанюють на уроці. А дорослі потім дивуються, звідки брехуни беруться.
Вона теж колись не вірила в зразкових учнів, і їй теж було б нецікаво читати про себе теперішню, якби хтось узяв і з якогось дива написав про неї книжку.
Сіра мишка, забарикадована у чотирьох стінах, зранку до вечора порається по господарству… Нудьга чорна.
А книжки пишуть про гордих, волелюбних, незалежних, фантастично вродливих і нечувано розумних жінок. Амінь.
Згадавши, що жодної тарілки в кухні не лишилося, та й з горнятками дефіцит, Марія завернула до вітальні.
У фотелі, розкинувши руки і привідкривши рота, у майці, парусинових штанах і бейсболці спав… як же його звати? А навіщо їй це?
Треба. У кожного є ім’я. Ім’я — закодований ключ до людини, без імені людина ніхто, інколи, окрім імені, у людини нічого не залишається, а коли ім’я не пасує людині, його замінюють прізвиськом…
У нього, напевно, гарне ім’я, — коротке, як поворот голови, і ритмічне, як…
Мужчина у фотелі відкрив очі й повернув до неї голову.
— Бачу, у вас знову термінові справи до мого чоловіка, — промовила вона, прямуючи до модерної меблевої стінки і запізніло згадуючи, що спочатку пасувало б привітатися. А, хай там… — Навіть іще терміновіші, бо тепер ви прийшли ще раніше, ніж у неділю.
— І вам доброго ранку, — видихнув він, розминаючи рамена після сну. — Ви читаєте мої думки: справи дуже серйозні… одна справа. А прийшов я ще звечора.
— Настільки термінова справа? Вибачте, що розбудила.
Він розсміявся.
— Ви нікому не робите поблажок?
— Тільки вам.
Марія знайшла те, що потрібно, і рушила у зворотному напрямку. Тарілки й келихи дзеленчали в її руках. Його дитячий погляд і усмішка зрілого чоловіка не відступали від неї ні на йоту.
— Допомогти?
— Ні, дякую. До серйозної справи треба серйозно готуватися, не можна відволікатися на дрібниці.
— Зранку я не здатен відбиватися від нападів красунь, ваша взяла.
Бувають розмови, у яких слова не мають значення.
Влад вилив каву з кавоварки у фужер. «Ну, вибач, шампанське зранку п’ють тільки аристократи і дегенерати, а прості стоматологи — гірку чорну каву».
Увійшла жінка, яка не пила ні кави, ні чаю.
— Доброго ранку, — привіталася, розставляючи тарілки й келихи.
Темне волосся на прямий проділ, райдужка майже зливається кольором із зіницею, у шкірі мало меланіну й капіляри залягають глибоко, тому, мабуть, така бліда. Але ж до червня місяця могла трохи засмагнути. Або хоча б підмалюватися!