— Це було давно й неправда.
Злощасна запальничка ніяк не хотіла викрешувати вогонь. Злощасний день.
Злощасне життя…
— Ти добре все пам’ятаєш, і я дивуюся, що ти не поїхав, коли вона тебе покликала… через стільки років. Чи поїхав? Ти був у неї в п’ятницю?
— Давай зберемось у сауні, усі, як у старі добрі часи, що скажеш?
— Я постараюсь зателефонувати нашим. А… Людмилі дзвонити?
— Чому б ні?
А й справді, чому б ні?
Ілона перерила всю кімнату. Щоденник щез. «Це старушенція зі своїм сморчком, це все вони! Ур-роди, я вам покажу, як гробастати чужі речі!
Але для чого їм мамин щоденник?»
— Григоровичу, вас, — медсестра відклала трубку і почала заповнювати якийсь дурнуватий, нікому не потрібний журнал. Поліклініку з самого ранку трусила районна санстанція.
Влад терпіти не міг усіх цих «дезінфекторів», як називали в інституті студентів санітарно-гігієнічного факультету. Ті з розумним виглядом зазирали в плювальницю і ставили ну дуже в'їдливе запитання: «А як часто ви обробляєте оце хлоркою?» Пані Ніна бадьоро рапортувала: «Після кожного хворого». Усі знали, що це не так, але ніби бавилися у гру: хто кого зажене на слизьке.
Завжди те саме.
— Одну хвилинку, — сказав Влад пацієнту, що старанно роззявив рота і витріщив очі на малесенький борчик у Владових руках.
Якби люди знали, який смішний вони мають вигляд у стоматологічному кріслі!
Екзекуція відкладалася на певний час, і пацієнт нервово ковтнув слину.
— Бармак слухає.
Голос дідулі долинув до нього, мов із страшного сну: «Пода-а-айте, люди добрі…»
— А в нас є ще щось цікавеньке для вас. Так-так, дуже цікавеньке.
Влад нервово ковтнув слину.
Цікаво, скільки треба таких дзвінків, щоб людину повністю розмазати по стінці?
— Мене це не цікавить, — відповів він, але слухавку не поклав.
— У нас є щоденник, її щоденник, — багатозначно зашепотів шантажист.
Якби вимерли всі, кого можна шантажувати, то вимерли б і шантажисти. «Час нам, мабуть, вмирати, куме».
— Або ви зараз скажете щось справді… суттєве, або я з вами не говоритиму.
«То кинь трубку… Але ж цікаво… Цікаво, що ще вони відкопали?»
— У нас щоденник нашої невістки, там вона пише про вас і про…
— Чому ваша невістка має писати про мене? — запитав Влад і раптом до нього дійшло: ЩОДЕННИК ЗОРЯНИ. Чи вона тепер переслідуватиме його до кінця життя?
— А ви послухайте… — скрадливий шепіт взявся озвучувати те, що ніколи не призначалося для сторонніх. Влад присів на край столу… не існувало сили, яка б змогла зараз відірвати його від слухавки. — «…Чому я ще з ним? Сільський хлопець Владзьо, який потрапив у велике місто, називає себе Владом і так високо задирає носа, що мені завжди, коли я його бачу, хочеться дати йому щиглика, але я стримуюся, — ще образиться ненароком… Виконує всі мої забаганки, але ж це так нудно, — чому я ще з ним?.. Дурненький самовпевнений простачок… Але, але, але… є в ньому якась ненормальна родзинка, яку я збираюся будь-що розкусити…» Цікаво, правда? — збуджено запитав дідуля, насилу відірвавшись від читання.
— Григоровичу, все гаразд?
Влад підвівся і… знову сів. Він ніколи не думав, що удари по самолюбству бувають такими болючими.
«Хіба ти не чув, що жінки цинічніші, єхидніші й жорстокіші за чоловіків? Чув! То чому скавулиш?!!»
Влад зціпив зуби.
Хотілося битися головою об стіну — до крові, до чорноти перед очима… хотілося ще раз, хоча б іще раз відчути на губах терпку солодкавість червоно-чорного коктейлю, але ж він сам, добровільно, без примусу поліз у найглибше пекло, аби лише б подалі від того злощасного раю.
Дурненький самовпевнений простачок. Рай мав своїх агентів навіть у пеклі.
— Чому ви не запропонуєте цей… бестселлер іншим його героям, я впевнений, що там є кілька… сюжетних ліній?..
— А ви хочете, щоб хтось інший прочитав ці сороміцькі рядки про вас? — трубку взяла бабуля, — змінився тембр, збільшився тиск. Уся чарівність зникла, мова пішла суто в грошовому руслі. — Там є багато порнографічних моментів, наша невістка не була порядною жінкою.
Що шантажисти називають порядністю?
Влад поступово повертався в сьогодення, — обпалений і заморожений водночас.
— І чим ці… моменти можуть мені тепер зашкодити?
— А ви подумайте.
На тому боці кинули трубку. Вирішили змінити тактику. Довбати камінь краплями довше, але безпечніше, ніж киркою.