От тільки як довго камінь зможе це витримати?
— Григоровичу, я поруч.
— Дякую, Нінок, ви справжній друг.
Марія шукала конверт з доказами, методично, крок за кроком обнишпорюючи кімнати, відчуваючи себе надомною злодюжкою, намагаючись прогнати це відчуття, але воно поверталося знову і знову.
Можливо, конверт знищили, а можливо, й ні, — не можна було втрачати жодного шансу.
…Марія шукала ключ до дверей, які вели на волю, але хтозна, чи знайшовши його, вона зможе ним скористатися: раптом замок виявиться іржавим, або його підмінять, або вона взагалі помилиться дверима…
«І звідки такі песимістичні думки?»
Біда лазила за нею слід у слід, — чорношерста, червоноока… повна оптимізму.
Вечеря минала в мовчанні. Гаряча грибна підлива розливала довкруг такий аромат, що Влад зачув його ще від порога, але краще б він пішов вечеряти в нічний клуб. Оглушлива музика й різке неонове світло підганяли його вовкулаку, і той швидше розпочинав і швидше закінчував свою справу. А тут…
На ситий шлунок нікуди не хотілося йти, ні про що не хотілося думати, дрімота затупила собою минуле і майбутнє… Жінка рухалася кухнею майже безшумно, ніби боялася потривожити його приспану нудьгу.
Нічого у неї не вийде…
— Ілона так і не повернулася, — пробурмотів він крізь заколисуючу тишу.
— Не повернулася, — луною відізвалась його жінка, ніби думала про те ж саме. «Марія,» — поправив він себе, але хіба можна називати жінку Марією? «Маріє, де мої шкарпетки?» — ні, не звучить. Батьки зазвичай скорочують імена своїх дітей, але до його жінки не пасувало жодне пестливе ім’я… чи може він жодного разу не спробував?
І раптом Влад стрепенувся: вона теж ніколи не назвала його на ім’я. Дивна у них сім’я. Ненормальна. Влад витяг мобільник. Правильно, розряджений.
— Треба купити тобі телефон, — сказав і пішов заряджати свій.
Через годину він подзвонив у довідкову, дізнався номер телефона, — коли знаєш прізвище й адресу, номер телефона дають без проблем, — але ніхто не відповідав. Гудки йшли і йшли у безвість. «Зоряни Короленко немає вдома, — казали гудки, — і не буде, не буде, не буде…»
Він ніколи не думав, що почуття вини таке болюче.
7. П'ятниця
Марія забрала посуд зі столу.
Її чоловік явно програвав у невидимій для неї боротьбі. Сьогодні він їв без апетиту й пішов на роботу неголеним.
Треба поквапитися. Двадцять два роки за спиною, а вона ще нічого у житті не встигла. А можливо, і не встигне.
Коли у двері подзвонили, вона майже не злякалася.
— Григоровичу, — пані Ніна затиснула рукою слухавку. — Той самий, що вчора. Сказати, що вас нема?
Влад ледве не розсміявся. Він явно програвав у цій боротьбі.
— Ми сьогодні зранку приходили до вас додому і бачили вашу жінку.
Дідуля чекав реакції на своє повідомлення.
— Ну то й що?
— Ми подумали, що їй теж цікаво було б прочитати цей щоденник.
Влад прикрив очі рукою. Коли він нарешті виспиться?
— І що далі?
— Особливо ті місця, де наша невістка докладно описує… ваші зустрічі.
— Я питаю, що далі?
— Але ми не дали їй почитати… поки що.
«Поки що, поки що, поки що…» — повторили гудки.
— Ви мені не подобаєтеся, Григоровичу.
— Це не смертельно, Нінок. Я сам собі не подобаюсь, і нічого, живу.
— А як там Марійка?
— Мабуть, добре.
— Це мені ще більше не подобається. Я збираюся до вас у гості.
— Може, краще я до вас? Чоловіка з дітьми випровадимо на море…
— Я просто сьогодні збираюся до вас у гості.
— Хіба можна приходити в гості без запрошення?
— Мені можна.
…Влад стояв на терасі, докінчуючи другу за сьогодні пачку цигарок. Жінки сиділи на кухні, щось жваво обговорюючи.
Минув рівно тиждень від минулої п’ятниці. Ніби нічого страшного й не сталося за цей час, але оті дрібниці — маленькі капосні дрібниці, мов білі волохаті пушинки лізли в очі, ніс і рот, і він усе частіше кашляв, особливо зранку, і хоча голос медика твердив йому, що все це від нікотину, інший голос — скрипучий голос нудьги шепотів, що вже настав час скинути маску і дозволити вовкулаці остаточно перемогти в собі нормальну людину.
Але кілька недовершених справ вимагали завершення.
Перша справа — щоденник, друга справа — Ілона, третя справа…
Влад обернувся. Ні жінки, ні пані Ніни у кухні не було. Викинувши щойно припалену цигарку, Влад перетнув кухню і вийшов у коридор.