Вона стоїть у дуже незручній, неприродній позі, і очі її бігають, не зупиняючись ні на чому. Павлюк ніби гіпнотизує її.
Ось він вже взявся за защіпку й знову подивився на дівчину, вона стоїть у тій самій позі, а на обличчі з'являється якась розгубленість, вона ніби хоче щось сказати, але не зважуються.
Ось дівчина поволі пішла до нього, його обличчя стало запитливим.
Дівчина зупинилась за кілька кроків од нього й подивилась на підлогу. На підлозі недокурок, що його кинув Павлюк. Дівчина байдуже гасить його ногою.
Павлюк роздратовано відвернувся й рішуче зняв защіпку з дверей. Вітер вирвав двері з рук юнака й широко розчинив їх, дощ і буря влетіли в коридор. Борючись із зливою, Павлюк побачив, що вийти з будинку неможлива річ.
Сильна злива заливала містечко. Дерева на кручах темними купами погнулись під дощем. Бурхання вітру кидають величезні струмені води, зривають ринви. Вода залляла вулицю й підбирається до ґанку пошти. Вона мчить вулицею з неймовірною швидкістю. Вулицею пливуть дрова, ящики, вода з гуркотом котить розмите каміння й, нарешті, блискавка освітлюю труп свині, що прибився до ґанку.
Вода заливає юнака, який не може спіймати дверей, нарешті, він міцно схоплюю їх і з силою тягне до себе. Двері грюкнули, і злива вже тихше зашуміла за ними. Павлюк зачинив защіпку й увійшов назад до контори, він підійшов до столу й поклав на нього шапку й шинелю.
Апарат Морзе раптом замовк. Його цокіт увірвався несподівано й остаточно. В конторі ще чутніше стадо бурю, що скажено зашугала за вікном. Присутні принишкли.
У Павлюка, коли замовк апарат, з'явилася нова думка, він підійшов до телефону й став викликати станцію. Станція не відповіла й Павлюк розчаровано повісив назад телефонну рурку.
Буря порвала дроти, затопила вулиці й тепер поштово-телеграфна контора одрізана від усього світу. Вона як корабель, що загубив свої щогла, свою кермо й плаває в порожньому бурхливому океані, везучи мертвий вантаж.
Дівчина знову присіла коло батька. Його довгі жилаві руки, що нагадують руки горили, знову обняли дівчину. Вона журливо пригорнулась до нього, ніби бажаючи сховатись у нього на грудях од цієї бурі, цього вбивства й цих людей, що запідозрюють один одного.
Павлюк подивився на неї, і запідозріння ще глибше в'їлося йому в мозок.
Кімната контори заповнила йому уяву. Всі речі набули якихось дивовижних форм. Коло стіни розсілася вогнетривала каса, абажур виріс до розмірів велетенської зеленої парасолі, що звисла над усією кімнатою. Вогонь лямпи каламутно й химерно освітлював мідні частини апарату Морзе, важелі повитягувались, стали довгими й велетенськими. Купи стрічок клубками наповнили кутки контори.
Ось причинилися із помешкання двері, і з них вийшли телеграфіст і дівчина. Вусики телеграфіста підскочили вгору й химерно скривили його обличчя. Дівчина ображено зігнулась, стала якоюсь кістлявою і різкою в рухах.
Вона підійшла до сітки і злими пальцями вп'ялась у неї. Перед нею телеграфіст, він сердито випльовує слова, ніби знущаючись з неї. Дівчина відхитнулась. Тоді телеграфіст голосно зареготав, і його чорні вусики ще вище йому полізли під ніс.
Дівчина поволі зм'якла й стала мішкуватою. Вона починає про щось благати, ламаючи руки. Телеграфіст сів на стіл у суворій кам'яній позі.
Ось стіл з ним піднявся високо вгору до самої стелі й дівчина впала перед ним навколюшки.
Всі речі в кімнаті: лямпа, апарат, каса затягуються якоюсь прозорою наміткою, і на очах у дівчини з'являються сльози. Вони спливають з очей і крапають на брудну підлогу контори. В її очах благання й печаль.
Раптом її очі стають суворі, вони моментально висихають, їх блиск стаю гострий і рішучий. Вона бачить перед собою лише чорні вусики, що стирчать гостро догори й розкритий, скривлений сміхом, рот телеграфіста, що вишкерився жовтими глузливими зубами.
Телеграфіст похитується на столі праворуч і ліворуч і нестримно, зловісно регоче. На столі коло нього книга, в книзі фінський ніж, що ним він розрізав її. Стіл починає похитуватись разом із телеграфістом, похитується й книга. Все запливає туманом, і лише біла рука дівчини тягнеться до ножа.
Ось телеграфіст падає зі столу на стілець. Його тіло стає мішкуватим і безвільним. В грудях у нього стирчить ніж, і сорочка забруднюються кров'ю.
Дівчина відходить од нього, під нею хитаються підлога, хитаються стіни, вона як п'яна.
Вона кидається до свого батька й ховає голову в нього на грудях...
Павлюк раптом здригається; удар грому повертав його до дійсності, й він бачить людей, що зіщулилися кожний у своїй самотності й кожний із своїми думками та підозріннями.