Дівчина тулиться до батька, але її обличчя невинне. Це добре, затурбоване обличчя, що ніяк не може бути обличчям убивці. Павлюк одмовляється від свого запідозрення.
– Ні, це неможливо!..
І він знову починає ходити по конторі від дверей до забитого телеграфіста — вперед і назад.
Нарешті, він надумав щось нове. Він зупинився серед контори, вийняв із кишені коробку з папіросами, відкрив її, взяв папіросу й потім різко повернувся й поглянув на Петренка.
Петренко та його дружина коло вогнетривалої каси швидко переглянулись. Юнак, наче щось обмірковуючи поклав папіросу назад до коробки й, не одриваючи погляду від Петренка, підійшов до нього й запропонував запалити.
Петренко, як загіпнотизований, простяг руку. Його рука зустрілася з коробкою, і папіроси розсипались на підлогу. Павлюк підозріло поглянув на Петренка.
Петренко збентежено й очманіло кинувся підбирати папіроси з підлоги. Його руки лихоманкові й непевні. Нарешті, він підвівся й передав коробку з папіросами Павлюкові, залишаючи собі одну папіросу, і з полегшенням запалюючи її.
Павлюк підійшов до вікна. Сильний дощ б'є в шибки вікна, блискавки на мить освітлюють погнуті дерева й річки брудної скаламученої води. Павлюк поглянув на підлогу, машинально нагнувся, підняв кінець телеграфної стрічки й несподівано замислився.
Нове запідозрення охопило його.
Він подивився на конторську лямпу, і лямпа вирвала з його уяви закинуту назад голову Петренкової. Її обличчя скривила пристрасть, очі заплющились, і соковиті вуста потягнулись у тумані через усю контору. Ось її вуста зустрілися з чорними вусиками телеграфіста й ось уже постать цієї огрядної жінки й телеграфіста захитались в напруженому, пристрасному поцілункові.
Ця мить здалася вічністю, здавалось, що ніхто не одірве їх одне від одного.
Аж ось раптом всі конторські речі розтулились під самі стіни, тріснула сітка конторської перегородки, і крізь неї пройшов Петренко. Все зникло, і тільки Петренко, розлютований і скривлений гнівом, з величезним ножем в руках підкрадається до телеграфіста.
Телеграфіст одірвався од Петренкової, його чорні вусики враз перелякано звисли долі, він зігнувся й став поволі відходити від Петренка. Потім його постать випросталася, вусики знову підскочили вгору, поволі захиталась підлога, і постаті розлютованого Петренка й телеграфіста кинулись одна на одну.
Кімната й стіни швидко закружляли навколо клубка з Петренка й телеграфіста. Павлюк уже навіть чув, як вони борюкаються й сопуть, його руки машинально швидко перебирають телеграфну стрічку.
Стрічка десь зачепилась, і Павлюк знову побачив перед собою тиху контору, забитого телеграфіста й звичайну конторську лямпу під зеленим абажуром.
Його погляд натрапив на телеграфну стрічку, що була в його руках. Він потягнув її до себе, але стрічка десь зачепилась, не пішла далі. Павлюк уважно оглянув жмут стрічки й побачив, що другий кінець міцно стиснув у своїй руці забитий телеграфіст. Юнак підійшов до нього й обережно витяг стрічку з його мертвої безвільної руки.
Павлюк із стрічкою підійшов до вікна, щоб бути далі від присутніх, і став напружено розглядати крапки й рисочки телеграфної абетки. Його обличчя ставало щораз серйозніше й уважніше. Він читав:
...мна телеграма. Слідчому товаришу Вяземському. Маємо відомості вашому районі, мабуть вигаданим прізвищем, проживає провокатор Красницький. Три роки тому втік із Москви з-під арешту...
Павлюк захвилювався й відвів голову. Буря розгулялась з новою силою. Дощ зашумів ще дужче, грім і блискавки стали нагадувати сильну гарматну стрілянину. Юнак прислухався до цього шуму, трохи зщулився й знову почав читати:
...з-під арешту. Тринадцятому році Красницький жив Паризі, був з'язаний українським с.-р. гуртком. Втік із Франції, бо в п'яній сутичці розбив кулаком голову комісару поліції. Мав надлюдську фізичну силу. Потрібно вжити заходів...
Павлюк аж спітнів, ця стрічка освітлювала вбивство телеграфіста серйозніше, ніж гадав раніш юнак. Справа ставала дуже серйозною й важливою. Тепер у Павлюкові більше заговорив комсомолець, ніж Шерлок. Обережно, тримаючи в руці стрічку, поглянув на присутніх.
Раптом сильний удар бурі розчинив вікно, розбив шибки і з склом, вітром і дощем увірвався до контори.
Раптовий вітер видер стрічку з рук Павлюка й закинув її на вогнетривалу касу.
Вітер здмухнув на підлогу ручки, папір, журнали, телеграфні стрічки й розкидав їх по конторі.
Всі присутні кинулися зачиняти вікно. Лише стариґань-рахівник байдуже залишився на своєму місці.