Поки зачинили вікно, вітер покропив дощем мертвого телеграфіста, розкуйовдив йому волосся й тепер телеграфіст став страшний, ніби мстива посмішка скривила йому обличчя.
Павлюк став діставати телеграфну стрічку з-під каси. Він взяв лінійку й витяг невеличке кільце стрічки, але вона вся застрягла під касою і, не порвавши, її ніяк не можна було витягти.
Тоді Павлюк спробував відсунути вогнетривалу касу, але це було йому не під силу.
– Допоможіть, ця стрічка дуже потрібна!
Це його прохання до присутніх прозвучало наказом.
Петренко, його дружина й дівчина стали допомагати Павленкові. Вони напружували всі зусилля, пітніли, але каса не піддавалась.
Стариґань-рахівник байдуже сидів у своєму кріслі, це все ніби його не торкалось, і він снував собі свої старечі думки.
Нарешті, всі знову взялися до каси. Каса похитнулась, нахилилась і з грюком перекинулась на підлогу.
Грюк і одчайний крик пронизали присутніх до самого серця. Столи, стільці, апарати, підскочили на своєму місці, а мертвий телеграфіст боком звалився із стільця на підлогу.
Знову пролунав одчайний крик і завмер на останній жалібній ноті. Стариґань-рахівник підскочив на своєму кріслі, але зараз же завмер.
Вогнетривала каса збила з ніг його дочку й тепер лежала на її розчавленій руці. Дівчина знепритомніла.
Схвильовані й перелякані до лихоманки, Петренко, його дружина й Павлюк, тремтливими й знесиленими руками силкувалися підійняти касу, але їхні спітнілі руки лише сковзали по залізі каси. Вони метушились і криками підбадьорували один одного. Дівчина знову застогнала од болю, цей стогін був такий страшний та болісний, що вражав до непритомности.
Стариґань-рахівник нахилився вперед на своєму кріслі. Його руки міцно стиснули ручки крісла, і ввесь він напружився й зібгався.
Павлюк випадково глянув на нього й здивовано завмер.
Стариґань став страшний, його обличчя вищірилось зубами, він увесь наче наллявся жилами й м'язами. Це була перед Павлюком не людина, це була дика мавпа, горила. Руки рахівника стиснули ручки крісла, і вони розтрощились вщент.
Стариґань підвівся з крісла й важкими кроками підійшов до каси. Його довгі руки міцно схопили залізо каси, вона здригнулася й поволі стала на своє місце.
Павлюк витер з обличчя піт і встромив руку в кишеню, там він намацав револьвера. Потім він звернувся до рахівника й сказав:
— Ви — Красницький! Провокатор!.. Це ви забили телеграфіста...
Красницький глянув на нього, його розлютовані очі наллялись кров'ю. Петренко з дружиною перелякано притиснулись до стіни, а дівчина підняла голову й туманним поглядом глянула на батька.
Красницький зробив рух, він, як леопард, посунув на Павлюка.
Але в руці Павлюка враз блиснула криця револьвера й він закричав:
– Назад!..
Красницький зупинився й завмер на місці.
Обличчя мертвого телеграфіста, що лежав на підлозі, з мстивою, задоволеною посмішкою дивилося на цю сцену.
Цієї хвилини кінний міліцейський роз'їзд застукав у двері поштово-телеграфної контори.
Примітка
Детективна новела Ґео Шкурупія «Провокатор» представлена тут за публікацією в його авторській збірці «Проза. Том перший. Новелі нашого часу», виданою 1931 року видавництвом «Література і мистецтво», Харків-Київ. Збережено правопис тої публікації, котрий дещо відрізняється від сучасного. В тій книзі 11 творів, котрі зібрані у три групи: «Новелі репортажні», «Новелі таємниць» і «Новелі психологічні». «Провокатора» автор помістив у групу новел таємниць.
2016 року «Провокатор» Шкурупія був надрукований також у збірці українських детективних творів 20-х років XX сторіччя «Постріл на сходах» (серія «Наші 20-ті», видавництво «Темпора», Київ).