а рука другу миє, а обидві миють обличчя, таємничим голосом сказав комісар, Ви маєте слушність, відповів кіоскер, хоч нічого й не зрозумів. Щоб не гаяти час на пошуки кіосків, комісар запитував у кожному, де йому шукати найближчий, і, можливо, з огляду на його респектабельний вигляд, йому завжди надавали інформацію, хоч було ясно видно, що кожен із кіоскерів хотів би його запитати, А що він має такого, чого немає в мене. Минали години, уже інспектор та агент на військовому посту північ-шість стомилися чекати й просили інструкцій в управлінні поліції, уже начальник управління поінформував міністра, уже міністр повідомив про ситуацію керівника уряду, й уже керівник уряду йому відповів, Це проблема не моя, а ваша, тож і розв’язуйте її. Потім сталося те, чого комісар чекав, бо, підійшовши до десятого кіоску, він своєї газети там не знайшов. Попросив продати її йому, але кіоскер сказав, Ви запізнилися, усі примірники забрали в мене менш як п’ять хвилин тому, Забрали їх чому, Примірники цієї газети забирають повсюди, тобто їх конфіскують, Але чому, що такого було в газеті, яку конфіскують, Там було щось пов’язане із жінкою, яка організувала змову, подивіться в інших газетах, тепер стверджують, що вона вбила людину, Ви не знайдете мені примірник цієї газети, ви зробите мені велику послугу, Я його не маю, а якби й мав, то вам не продав би, Чому, А хто мені скаже, що ви не поліцай і не намагаєтеся налаштувати на мене пастку, Ви маєте рацію, у цьому світі якої тільки підлоти не бачено, сказав комісар і пішов геть. Він не хотів повертатися до страхового товариства, щоб не чути вранішній телефонний дзвінок і ще кілька дзвінків, які запитуватимуть, куди він подівся, чому не відповідає по телефону, чому не виконав наказ і не з’явився на дев’яту годину на військовий пост північ-шість, але найгіршим було те, що він не мав куди йти, перед будинком дружини лікаря тепер було море людей, одні кричали на її користь, інші проти неї, найімовірніше, що більшість її підтримують, інші перебувають у меншості, а тому не хочуть ризикувати, щоб їх не побили, а то й гірше. Також він не міг піти в газету, яка опублікувала його повідомлення, якщо поліціантів у цивільному й немає там на вході, вони, безперечно, є поблизу, він не міг навіть зателефонувати, бо телефонні лінії, звичайно ж, прослуховувалися, й, подумавши про це, він зрозумів нарешті, що й страхове товариство перебувало під наглядом, за готелями стежили, що в цьому місті не існує жодної душі, яка могла б його прийняти, навіть якби хотіла. Він зрозумів, що поліція відвідала редакцію, що директора примусили добром чи погрозами назвати особу, яка принесла надруковану газетою підривну інформацію, можливо, директор навіть виявив слабкість і показав папір із логотипом страхового товариства, списаний літерами втеклого комісара. Він почувався стомленим, ледве волочив ноги, його тіло було вкрите потом, хоч спека й не докучала йому. Він не міг ходити весь день цими вулицями, годину за годиною, не знаючи, навіщо він це робить, зненацька його опанувало величезне бажання піти в сад, де жінка нахилилася над глеком, сісти біля водойми, підхопити зелену воду кінчиками пальців і піднести їх до рота. А потім, що йому робити потім, запитав він себе. Потім він не робитиме нічого, повернеться в лабіринт вулиць, де заблукає, й повернеться назад, ходитиме, ходитиме, поїсть без апетиту лише для того, щоб підбадьорити ноги й тіло, зайде на дві години до кінотеатру, розважить себе, дивлячись на пригоди експедиції на Марс у той час, коли там іще жили зелені чоловічки, й вийде, мружачи очі проти осяйного вечірнього світла, думаючи, чи не увійти йому до іншого кінотеатру й не згаяти ще дві години, подолавши сорок тисяч миль під водою на підводному човні капітана немо, але він відмовився від цієї думки, бо щось дивне сталося в місті, якісь чоловіки та якісь жінки ходять і роздають аркуші паперу, що їх люди читають і ховають до кишені, щойно передали один такий аркушик і комісару, й це виявилася фотокопія газетної статті оштрафованої газети, яка називалася Що Нам Іще Треба Знати, тієї самої, яка між рядками розповідала про те, що справді відбувалося протягом п’ятьох днів, і тоді комісар не зміг стриматися й тут-таки, наче дитина, конвульсивно заплакав, жінка його віку підійшла запитати, чи він погано почувається й чи не потрібна йому допомога, й він мотнув головою, мовляв, ні, з ним усе гаразд, нехай вона не турбується, й тут, наче хтось захотів зробити йому приємність, з високого поверху будинку полетів донизу жмут паперів і ще один, і ще один, і люди внизу підіймали руки, щоб зловити їх, а папери опускалися, пурхали, наче голуби, й один із них на мить затримався на плечі комісара, а потім ковзнув на землю. Отже, ще нічого не втрачено, місто взяло справу у свої руки, Запустило в дію сотні ксероксів, з’явилися веселі групи хлопців і дівчат, які вкидали папери до поштових скриньок або підсовували їх під двері, хтось запитав, чи це реклама, й вони відповіли, що так, це реклама, одна з найкращих реклам. Ці щасливі події дали комісарові нову душу, до нього наче хтось доторкнувся магічною паличкою, білою, а не чорного, втома зникла, розвіялася, й уже інший чоловік блукав цими вулицями, інша голова думала, ясно бачачи те, що раніше було темним, змінюючи висновки, які були твердими, мов залізо, а тепер стали м’якими й приємними, він розминав їх у пальцях і думав, наприклад, що малоймовірно, аби провіденційне страхове товариство, що було наче резервною базою, взяли під нагляд, розташували там поліціантів, породивши сумніви щодо важливості й значення цієї криївки, яка, власне, не була такою важливою, щоб, скажімо, перевести її в інше місце й у такий спосіб усунути труднощі. Цей новий і несподіваний висновок затьмарив душу комісара, але висновок наступний, хоч і не заспокоїв його в усіх аспектах, допоміг йому принаймні розв’язати важку проблему ночівлі або, іншими словами, розвіяв сумніви щодо того, де він спатиме в цю ніч. Його роздуми можна описати в кількох словах. Те, що міністерство внутрішніх справ та управління поліції із законним невдоволенням сприйняли той факт, що їхній працівник урвав із ними будь-які контакти, не означало, що їх перестало цікавити, куди він подівся і де його можна буде знайти в разі крайньої необхідності. Якби комісар вирішив загубитися в місті, якби він переховувався в якійсь темній норі, як ото мали звичай робити втікачі та вбивці, то було б надзвичайно важко його знайти, а надто якби він зумів налагодити мережу тісних зв’язків між заколотниками, хоча, з пішого боку, ця операція є настільки складною, що за ті кілька днів, які він тут прожив, таку справу не організуєш. Тому немає ніякого глузду організовувати стеження за двома входами до провіденційного страхового товариства, навпаки, краще залишити туди вільний вхід, щоб природний потяг, такий характерний для вовків, примусив вовка повернутися до своєї нори, а морського папугу в своє гніздо на скелі. Отже, знайоме й затишне ліжко могло ще дати притулок комісарові за умови, що посеред ночі не виламають двері до його спальні й не вдеруться туди з трьома наставленими пістолетами. Адже є очевидною правдою, як ми вже нагадували вам кілька разів, що існують обставини такі прикрі, коли, з одного боку, нас поливає дощ, а з другого налітає холодний вітер, і саме в такій ситуації опинився комісар, змушений обирати, де йому провести ніч, під деревом у саду, поблизу від жінки з глеком, як безпритульному волоцюзі, чи під витертими ковдрами й уже несвіжими простирадлами провіденційного страхового товариства. Зрештою, пояснення не буде таким коротким, як ми пообіцяли вище, але, сподіваючись, що нас зрозуміють, ми не можемо без глибоких роздумів знехтувати жодною з можливостей, причетних до нашої справи, безпристрасно розглядаючи розмаїті й суперечні фактори безпеки й ризику, аж поки не прийдемо до висновку, до якого мали б прийти ще на самому початку, не варто бігти в багдад, щоб уникнути зустрічі, яка тобі призначена в самарі. Поставивши все на терези й відмовившись гаяти далі час на те, щоб зважити кожну можливість до останнього міліграма, щоб розглянути її до останньої гіпотези, комісар узяв таксі й наказав їхати до страхового товариства, час був уже пізній, коли тіні освіжають дорогу попереду і звук води, яка стікає у чаші фонтанів, несподівано стає чутним на подив того, хто проїздить. На вулицях не виднілося жодного покинутого папірця. Поки що все було видно, й комісара опанувало почуття небезпеки, і резони для цього в нього були. Власний розум і знання, набуті за тривалий час поліційної служби, спонукали його зробити висновок, що жодна небезпека не чигає на нього у страховому товаристві й ніхто не нападе на нього сьогодні вночі, проте це аж ніяк не означало, що самара не перебуває там, де їй слід перебувати. Ця думка примусила комісара покласти руку на пістолет і сказати собі, Так чи інак, а мені варто скористатися перебуванням у ліфті, щоб звести курок. Таксі зупинилося, Приїхали, сказав водій, і саме в цю мить комісар побачив фотокопію своєї статті, приліплену до вітрового скла. Попри його страх, його тривоги і його побоювання були варті докладених ним зусиль. Вестибюль будинку був порожній, портьє він не побачив, сцена була ідеальною для ідеального вбивства, удар кинджалом у серце, глухий стук тіла, що впало на підлогу, двері, що зачиняють