льності. Надвечір того самого дня надійшло об’єднане повідомлення від міністерств оборони, внутрішніх справ та економіки, в якому підкреслювалося, при тому, що було виражено розуміння й співчуття уряду до зрозумілої стурбованості відповідних осіб, що негайна видача перепусток, яких вони вимагають, не може бути здійснена з тією широтою, якої бажають підприємства, оскільки такий ліберальний крок із боку уряду завдасть неминучої шкоди твердості та ефективності військових заходів, пов’язаних з охороною нового кордону, який оточив столицю. Проте, аби довести свою відкритість і бажання уникнути найгірших результатів, уряд готовий визнати необхідність видачі таких документів особам і технічним командам, які будуть проголошені незамінними у процесі регулювання діяльності підприємств, проте на цих людей буде покладено особисту відповідальність, зокрема, й кримінальну, за діяльність у місті й поза ним осіб, наділених цими привілеями. У всякому разі ці особи, якщо план буде схвалено, муситимуть щоранку збиратися у точно вказаному місці й звідти автобусами під охороною поліції їх перевозитимуть до різних виходів із міста, де вони пересідатимуть на інші автобуси, що перевозитимуть їх на ті фабрики й заводи, на яких вони працюють і з яких у кінці робочого дня їх забиратимуть. Усі витрати, пов’язані з цими переїздами, від винаймання автобусів до винагороди поліції, якій треба буде оплачувати їхні послуги з охорони й супроводу, будуть покладені на підприємства, хоч вони матимуть усі підстави сподіватися на зниження податків, рішення про яке буде ухвалено протягом належного часу, після того як міністерство фінансів вивчить можливість такого зниження. Неважко було уявити собі, що вимоги до уряду цим не обмежаться. Досвід незаперечно свідчить про те, що люди не можуть жити без їжі й питва, а враховуючи те, що м’ясо до міста привозять, що рибу сюди привозять, що сюди привозять також городину, фрукти й зелень, що до міста привозять, зрештою, все і те, що виробляє і зберігає на складах саме місто, не дозволить прожити його населенню бодай протягом тижня, необхідно буде організувати системи постачання, більш або менш схожі на ті, які постачають заводам техніків і робітників, але ці системи мають бути набагато складнішими, позаяк деякі продукти дуже швидко псуються. Не слід також забувати про лікарні й аптеки, про кілометри бинтів, гори вати, тонни пігулок, безліч ампул, про тисячі презервативів. Треба буде також подумати про бензин і про його постачання на станції обслуговування, якщо тільки комусь із начальства не прийде в голову макіавеллівська ідея покарати жителів столиці подвійно, примусивши їх ходити пішки. Минуло кілька днів, і уряд зрозумів, що стан облоги вимагає від нього дуже багато, а надто в тому випадку, якщо вони не мають наміру виморити всіх обложених голодом, як то часто практикували в далекому минулому, що стан облоги не можна запровадити бездумно й легко, що треба знати дуже добре, куди ти хочеш прийти і як виміряти наслідки, оцінити реакції, обміркувати незручності, обрахувати здобутки і втрати, що не вдасться уникнути тяжкої праці, що міністерствам доведеться не солодко, бо через кілька днів вони будуть завалені купами протестів, вимог і прохань пояснити те або те, майже ніколи не знаючи, яку відповідь краще дати в тому або в тому випадку, бо ті інструкції, які надходили згори, торкалися лише найзагальніших принципів стану облоги, цілковито нехтуючи дрібними подробицями його виконання, що неминуче закінчувалося хаосом. Цікавим аспектом ситуації, що не могла проминути увагу найдотепніших жителів столиці, був той факт, що уряд, будучи де-факто і де-юре тим, хто створював облогу, був водночас і обложеним, і не тільки тому, що його зали та передпокої, його кабінети й коридори, його відділення й архіви, його картотеки й печаті були розташовані в самому центрі міста й у якийсь спосіб органічно його складали, а й тому, що кілька з його членів, принаймні троє міністрів, кілька секретарів та заступників секретарів, а також кілька генеральних директорів, мешкали на околицях міста, не кажучи вже про тих чиновників, які щоранку й щовечора, в одному напрямку й у другому мусили їхати на електричці, в метро або в автобусі, якщо не мали власного автомобіля або не хотіли долати труднощі міського трафіка. Історії, які не завжди розповідали пошепки, розробляли відому тему мисливця, який став дичиною, або того, хто поїхав по шерсть, а повернувся стриженим, але вони далеко не завжди задовольнялися цими дитячими невинностями, цим гумором дитячого садка чудової епохи, вони також створювали калейдоскопічні варіанти, деякі з них були радикально безсоромними й у світлі найелементарнішого доброго смаку осудно есхатологічними. Але, на превеликий жаль, і в цьому ще раз знаходила вияв дріб’язковість і структурна слабкість сарказмів, насмішок, глузливих реплік, іронічних випадів, анекдотів та інших дотепів, якими хотіли принизити уряд, бо ані стан облоги не скасовували, ані проблеми постачання не розв’язувалися.