Те, чого не змогла зробити бомба, зробила мирна маніфестація. Стривожені, налякані, бездоганні виборці двох партій, правої і партії центру, зібралися на свої відповідні сімейні ради й вирішили, кожна у своєму замку, але одностайні у своєму рішенні покинути місто. Вони постановили, що нова ситуація, нова бомба, яка завтра може вибухнути проти них, і вулиці, безкарно захоплені юрбою, переконають уряд у необхідності перегляду суворих заходів, які він застосував, оголосивши про стан обложеного міста, насамперед скасувавши скандальну несправедливість, яка передбачала накладення однаково суворої кари, не роблячи різниці, на твердих оборонців миру й на людей, які створили у країні безлад. Щоб не кинутися в авантюру наосліп, кілька з них, маючи добрі зв’язки у сферах влади, стали вивчати по телефону ставлення влади й можливість дозволу, прямого чи прихованого, який би дозволив переїхати на вільну територію тих, хто з цілком виправданих мотивів уже почав уважати себе ув’язненим у своїй власній країні. Одержані відповіді, як правило, туманні й у деяких випадках суперечливі, хоч і не давали підстав зробити точні висновки про ставлення уряду до цієї ідеї, були загалом достатніми, щоб прийняти як робочу гіпотезу, що за дотримання певних умов, надання певних матеріальних компенсацій втеча з міста, хай і поки що відносна, поки ще не визначена щодо всіх охочих, була в принципі ймовірною, тобто вселяла певні надії. Протягом тижня, в умовах абсолютної таємничості, організаційний комітет майбутніх автомобільних караванів, утворений з однакової кількості активістів від обох партій і за допомогою консультантів, делегованих різними моральними й релігійними інституціями столиці, розглянув і після тривалих дебатів схвалив сміливий план акції, яка в пам’ять про відважний відступ десятьох тисяч грецьких воїнів була названа за пропозицією ерудованого знавця давньогрецької історії з партії центру походом ксенофонта. Три дні, не більше, були дані родинам, що претендували на міграцію, щоб вони вирішили з олівцем у руці й сльозою в кутику ока про те, що вони візьмуть із собою, і про те, що будуть змушені залишити. Знаючи про людський рід те, що ми про нього знаємо, ми не здивуємося, довідавшись про егоїстичні примхи, вдавану забудькуватість, віроломні намагання вдатися до фальшивої сентиментальності, маневри оманливої спокуси, але були й випадки гідної захвату жертовності, ті, які дозволяють нам сподіватися, що коли ми будемо наполегливі в цих та в інших діяннях гідного похвали самозречення, ми зможемо з перевищенням виконати свою маленьку роль у монументальному проекті творіння. Виїзд із міста був призначений на світанок четвертого дня, і мало ж статися так, що йому передувала ніч бурхливої зливи, але це не стало перешкодою, навпаки, надало колективній міграції відтінку героїчного подвигу, щоб запам’ятати його й записати до родинних анналів як яскравий доказ того, що не всі чесноти людського роду втрачені. Зовсім не одне й те саме спокійно їхати в машині, коли метереологія спочиває, й примушувати двірників працювати як божевільних, щоб очистити скло від потоків води, які падають із неба. Серйозною проблемою, яка детально обговорювалася в комісії, було питання про те, як реагуватимуть на масову втечу з міста ті, хто проголосував чистим бюлетенем, відомі під вульгарною назвою білобюлетенників. Не слід було забувати, що багато з родин, які наготувалися втікати, жили в будинках, де також мешкали ті, хто перебував на протилежному краї політичного спектра, які під впливом реваншистських настроїв могли створити великі труднощі для виїзду з міста тих, хто наготувався з нього виїхати, а то й зовсім йому перешкодити. Вони попроколюють нам шини автомобілів, сказав один, Спорудять барикади на сходах, додав другий, Зламають ліфти, сказав третій, Запхають силікон у замкові шпарини автомобілів, знову втрутився до розмови перший, Розтрощать вітрове скло, докинув другий, Нападуть на нас, коли ми вийдемо з дому, заявив наступний, Триматимуть діда як заручника, зітхнув інший у такий спосіб, що, здавалося, таємно він цього хотів. Дискусія тривала, дедалі розпалюючись, аж поки хтось пригадав, що поведінка багатьох тисяч людей під час тривалої маніфестації була, з певного погляду, бездоганною, Я сказав би, навіть зразковою, а тому не бачу причин боятися, що тепер усе відбуватиметься інакше, А я, зрештою, переконаний, що для них буде полегкістю позбутися нас, Усе це пречудово, втрутився до розмови скептик, люди це дивовижні, розважливі й патріотичні, але вони мають у собі щось таке, про що ми, на превеликий жаль, забуваємо, Про що, Про бомбу. Як ми вже повідомляли на попередній сторінці, цей комітет, комітет громадського порятунку, як хтось запропонував його назвати, проте цю назву було негайно