було тим самим, якби міністр внутрішніх справ подивився йому у вічі, Ви, пане, що вважаєте себе таким обізнаним у тактиці та стратегії, не змогли б виступити краще. Так воно й було, прем’єр мусив це визнати, але спочатку треба було дочекатися результатів. Картинка на екрані телевізора повернулася до гелікоптера, він знову пролетів над містом, у якому вишикувалися нескінченні колони автомобілів. Протягом тривалих десятьох хвилин унизу під вертольотом не відбувалося ніякого руху. Репортер намагався якось заповнити час, уявляв сімейні наради, що відбувалися в автомобілях, нахваляв виступ міністра, засуджував тих, хто грабував квартири, закликав застосувати проти них усю суворість закону, але було очевидно, що його потроху опановувала тривога, ставало все більше очевидним, що слова уряду впали на сухий ґрунт, хоч він, чекаючи, що в останню мить станеться чудо, й не наважувався це визнати, але будь-який телеглядач, що мав досвід дешифрування телепередач, не міг не помітити розгубленість бідолашного журналіста. Але нарешті таке жадане, таке омріяне чудо відбулося, бо коли гелікоптер пролітав над хвостом однієї з колон, останній автомобіль почав розвертатися, а за ним зробив півоберта й той, який був попереду останнього, а потім стали розвертатися і наступний, і наступний, і наступний. Репортер скрикнув від ентузіазму, Дорогі телеглядачі, ми з вами спостерігаємо справді історичну подію, бачимо, як люди зі зразковою дисципліною підкоряються закликові уряду, демонструючи громадянську свідомість, яка буде записана золотими літерами в анналах столиці, люди почали повертатися додому, в найпереконливіший спосіб покінчивши з тим, що могло перетворитися на конвульсії або, як мудро зауважив пан міністр внутрішніх справ, принести непередбачені наслідки для майбутнього нашої батьківщини. Від тієї миті лише протягом кількох хвилин репортаж став набувати істинно епічної тональності, перетворивши повернення збитих із пантелику десятьох тисяч на переможну кавалькаду валькірій, замінивши ксенофонта вагнером, перетворивши на запашні пожертви богам олімпу та вальгалли смердючий дим, який вилітав із вихлопних труб автомобілів невдалої втечі. На вулицях уже з’явилися бригади репортерів як із газет, так і з радіо, і кожен із них намагався бодай на мить затримати якийсь з автомобілів для того, щоб узяти безпосереднє інтерв’ю у пасажирів, послухати, які почуття опанували їх, коли довелося примусово повертатися додому. Як і слід було сподіватися, вони почули від кожного слова розчарування, зневіри, гніву, бажання помститися, не вийшло виїхати з міста тепер, виїдемо іншого разу, усі запевняли у своїх почуттях патріотизму, у своїй вірності партії, нехай живе партія правих, нехай живе партія центру, від невдалих утікачів погано пахло, вони були роздратовані тим, що протягом усієї ночі їм не пощастило заснути бодай на хвилину, заберіть фотоапарат, ми не хочемо фотографуватися, одні погоджувалися, інші не погоджувалися з аргументами уряду, щодо завтрашнього дня панував певний скептицизм, боялися репресій, лунала критика на адресу ганебної апатії представників влади, Влади у місті немає, нагадував їм репортер, Коли виникають проблеми, то влади немає, але насамперед у вічі впадала глибока стурбованість невдалих утікачів долею майна, залишеного у своїх оселях, до якого пасажири автомобілів думали повернутися лише тоді, коли заколот білобюлетенників буде остаточно придушений, а тепер вони були переконані, що розграбовані не сімнадцять помешкань, а набагато більше, розграбовані до останнього килима, до останнього глечика. Гелікоптер показував тепер згори, як ті автомобілі та фургони, які раніше були в колонах останніми, тепер першими в’їхали до міста, розгалужуючись мірою того, як проникали у близькі до центру квартали, як, починаючи від певного моменту, було вже неможливо зрозуміти, які автомобілі намагалися виїхати з міста, а які залишалися в ньому. Прем’єр-міністр зателефонував президентові, й розмова між ними майже виключно складалася зі взаємних привітань, Ці люди мають у своїх жилах не кров, а рідку водичку, дозволив собі зневажливо промовити керівник держави, якби я був в одному з тих автомобілів, то, повірте мені, я пробився б крізь усі бар’єри, які поставили б на моєму шляху, Добре, що ви президент, і добре, що там вас не було, сказав прем’єр-міністр, усміхаючись, Атож, але якщо ситуація знову ускладниться, тоді настане час реалізувати мою ідею, Мені досі не відомо, що то за ідея, В один із найближчих днів я вам розповім про неї, Я вас вислухаю з усією належною увагою, до речі, я скликаю на сьогодні раду міністрів, щоб обговорити ситуацію, буде надзвичайно корисно, якщо ви, пане президент, ушануєте нас своєю присутністю, якщо не маєте на сьогодні важливіших справ, Та ні, не маю, я лише пообіцяв десь перерізати стрічку, не пам’ятаю, де саме, Дуже добре, пане президент, я поінформую вашу канцелярію. Прем’єр-міністр подумав, що вже пора й давно пора сказати кілька приємних слів міністрові внутрішніх справ, привітати його з ефективністю його промови, те, що він відчуває до нього антипатію, не перешкодить йому визнати, що цього разу він опинився на висоті проблеми, яку мусив розв’язати. Його рука вже потяглася до телефону, коли несподівана зміна в голосі телерепортера примусила його подивитися на екран. Гелікоптер опустився так низько, що майже доторкався до дахів, і було добре видно, як із деяких будинків вийшли люди, чоловіки й жінки, які зупинилися на хіднику, так ніби когось чекали, Нас щойно інформували, повідомив репортер стривоженим голосом, що на картинках, які нині бачать наші телеглядачі, з будинків виходять люди й чекають на хідниках, а це відбувається нині в усьому місті, нам не хотілося б думати про найгірше, але все вказує на те, що мешканці цих будинків, мабуть, учасники білобюлетенного заколоту, налаштовані перешкодити поверненню тих, які вчора були їхніми сусідами й чиї помешкання вони, либонь, щойно пограбували, і якщо справді все було так, то нам залишається тільки вимагати, щоб уряд нам пояснив, навіщо він наказав вивести зі столиці поліційні корпорації, у нас стискається серце, коли ми запитуємо, як можна уникнути, якщо така можливість ще зберігається, щоб не пролилася кров під час фізичних сутичок, які вочевидь наближаються, пане президент, пане прем’єр-міністр, скажіть нам, де перебувають поліціанти, які могли б захистити невинних людей від варварів, що вже готуються напасти на них, господи, господи, що станеться, майже ридав репортер. Гелікоптер нерухомо завис у повітрі, можна було бачити все, що відбувалося на вулиці. Двоє автомобілів зупинилися перед великим будинком. Відчинилися дверцята, з них вийшли їхні пасажири. Тоді люди, що чекали на хіднику, наблизилися до них. Зараз, зараз усе станеться, приготуймося до найгіршого, заволав репортер, захриплий від збудження, люди на хіднику й ті, хто вийшов з автомобілів, обмінялися кількома словами, яких не було чутно, й без подальших розмов стали розвантажувати машини й переносити в будинки при світлі дня ті речі, які вони повантажили в автомобілі темної дощової ночі. Це лайно, а не люди, вигукнув прем’єр-міністр і вдарив кулаком по столу.