Заспокійлива ідея, що пізніше або раніше і скорше раніше, аніж пізніше, доля завжди покарає гордість, знайшла гучне підтвердження в тому приниженні, яке мусив витерпіти міністр внутрішніх справ, котрий, повіривши в те, що здобув блискучу перемогу в боротьбі з керівником уряду, тепер зі смутком спостерігав, як розвалюються його плани внаслідок несподіваного втручання небес, які в останню годину вирішили перекинутися на бік його супротивника. Проте в останньому аналізі, а також і в найпершому, згідно з опінією найуважніших і найвідоміших спостерігачів, провина повністю лягала на президента республіки, бо він надто затримався зі схваленням маніфесту, який із його підписом та для морального виховання жителів міста мав бути скинутий із гелікоптерів. Протягом трьох днів після засідання ради міністрів небесне склепіння демонструвало світові своє яскраво синє вбрання без жодного шва, погода була бездоганною, без складок і без швів, а головне без вітру, ідеальна для того, щоб кидати з неба папери й потім спостерігати, як вони падають униз, танцюючи танець ельфів, аж поки їх підберуть перехожі на вулицях або ті, хто підбіжить до них із цікавості довідатися, які новини надсилає їм небо. Протягом тих трьох днів замацаний руками текст стомлювався від нескінченних подорожей між президентським палацом і міністерством внутрішніх справ, то перевантажений аргументами та резонами, то більш лаконічний зі словами, закресленими й заміненими іншими, яких чекала така сама доля, з фразами, що були ніяк не пов’язані з тим, що їм передувало, й не відповідали тим, які давалися після них, скільки було витрачено чорнила, скільки порвано паперу на те, що можна було назвати тяжкою працею, муками творчості, адже хотіли про все розповісти народові на одному аркуші паперу. На четвертий день небо, стомившись чекати, бачачи, що там, унизу, речі ані зв’язувалися, ані розв’язувалися, вирішило з’явитися на світанку в плащі з низьких і темних хмар, тих, які обіцяють дощ і виконують свою обіцянку. Протягом першої години ранку з неба стали падати ріденькі краплини, вряди-годи мжичка припинялася, вряди-годи відновлювалася, це було таке собі занудне накрапання дощу, який, попри свої загрози, здавалося, не обіцяв нічого серйозного. Така мрячка, то дощить, то не дощить, тривала до пізнього полудня, і раптом, без попередження, наче небу набридло вдавати те, чого воно не відчувало, воно розкрилося, й пішов дощ, безперервний, монотонний, інтенсивний, який ще не був зливою, але належав до тих дощів, які можуть проливатися на землю протягом цілого тижня і які загалом приносять задоволення сільському господарству. Проте не міністерству внутрішніх справ. Навіть якщо припустити, що верховне командування повітряних збройних сил дозволить гелікоптерам злетіти, що вкрай проблематично, викидати папери в повітря за такої погоди буде більш аніж безглуздо, й не тільки тому, що на вулицях буде дуже мало народу, а ті, хто на них вийде, приділятимуть головну увагу тому, щоб намокнути якомога менше, а найгірше буде, коли президентський маніфест упаде в рідку грязюку, буде затягнутий бурхливими потоками в канаву, розмокне та розм’якне в брудних калюжах, які утворять колеса автомобілів, то, запевняю вас, що справді лише фанатик законності й палкий прихильник влади нахилиться й підійме брудний розмоклий аркуш, у якому пояснюватиметься спорідненість між загальною сліпотою, яка виникла чотири роки тому, й тією виборчою, що спіткала наше суспільство тепер. Міністр внутрішніх справ не міг приховати свого роздратування, коли під приводом негайної національної потреби прем’єр-міністр запустив у дію, здобувши силувану згоду президента республіки, машинерію засобів масової комунікації, включаючи пресу, радіо, телебачення, й усі ці засоби, як дружні, так і конкурентні, заходилися переконувати населення столиці, що воно знову осліпло. А коли через кілька днів дощ припинився і повітря знову стало синім, лише вперта, а наприкінець і роздратована наполегливість президента республіки, який натиснув на керівника уряду, домоглася, щоб відкладена перша частина плану була виконана, Мій любий прем’єр-міністре, сказав президент, зважте на те, що я ніколи не чинив опору й не маю наміру чинити тому, що було вирішено на раді міністрів, а тому все ще вважаю за свій обов’язок звернутися персонально до нації, Пане президент, я вважаю, що в цьому нема потреби, дії, спрямовані на пояснення ситуації населенню, вже відбуваються, незабаром ми одержимо перші результати, Навіть якщо вони з’являться уже післязавтра, я хочу, щоб мій маніфест був донесений до народу раніше, Не випадає сумніватися, що післязавтра лише форма висловлювання, Тим ліпше, розпорядіться, щоб маніфест було розповсюджено, Пане президент, мені здається, Застерігаю вас, якщо ви цього не зробите, я зроблю вас відповідальним за втрату моєї особистої і політичної довіри, яка останнім часом виникла між нами, Дозвольте вам нагадати, пане президент, що мене підтримує в парламенті абсолютна більшість, і втрата довіри, якою ви мені погрожуєте, матиме суто персональний характер, не стосуючись політики, Подивимося, що буде, коли я оголошу в парламенті, що наказ президента республіки скасований прем’єр-міністром, Пане президент, це ж неправда, Це буде правдою, коли я це повідомлю, чи в парламенті, чи поза ним, То я маю негайно поширити маніфест, Маніфест та інші папери, Поширити тепер маніфест буде надмірністю, Це ви так вважаєте, а не я, Пане президент, Якщо я називаю себе президентом, то лише тому, що мене визнають президентом, а тому виконуйте те, що я вам наказав, Якщо ви ставите питання у таких термінах, Я ставлю його у таких термінах і хочу сказати вам іще дещо, мені настогидли ваші війни з міністром внутрішніх справ, якщо він вам погано служить, звільніть його, але якщо ви не хочете або не можете звільнити його, ви повинні його терпіти, я переконаний, що якби ідея маніфесту, підписаного пр