нність, докази ж, коли буде треба, з’являться, лише бракує одного або двох доказів неспростовних, але поки ми їх не маємо, ми скористаємося доказами непрямими, такими як той незбагненний факт, що ви, пані, не осліпли чотири роки тому, коли всі люди в місті спотикалися та натикалися на ліхтарні стовпи, й перш ніж ви мені відповісте, що ці речі між собою не пов’язані, я скажу вам, що той, хто сплів кошика, сплете їх і сотню, принаймні такою є, хоч і виражена іншими словами, опінія мого міністра, яку я повинен шанувати, хоч мені й болить серце, ви можете, пані, сказати, що в комісарів поліції серце не болить, але це тільки вам здається, ви можете багато знати про комісарів, але запевняю вас, що про цього ви не знаєте нічого, це правда, що я з’явився тут не з чесним наміром з’ясувати істину, це правда, про вас можна сказати, що ви вже дістали вирок, хоч вас іще й не судили, але в цього морського папуги, як назвав мене мій міністр, болить серце, й він не знає, як йому позбутися цього болю, тому послухайтеся моєї поради, зізнайтеся, зізнайтеся, навіть якщо ви ні в чому не винні, уряд скаже народові, що нація стала жертвою колективного гіпнозу, ніколи не баченого раніше, що ви, пані, є генієм у цьому жанрі, й народові, можливо, це навіть сподобається, й життя повернеться на свої рейки, ви, пані, просидите кілька років у в’язниці, ваші друзі також підуть туди, якщо ми захочемо, а тим часом виборчий закон буде реформовано, з незаповненими бюлетенями буде покінчено або вони будуть рівномірно розподілені між усіма партіями, як і реальні голоси виборців, тобто процентні співвідношення не зміняться, бо саме процентні співвідношення мають вагу, тоді як щодо виборців, котрі не прийдуть на вибори й не подадуть медичних довідок, буде добра ідея публікувати їхні прізвища в газетах у той самий спосіб, у який в античні часи злочинців виставляли на публічному майдані прив’язаними до ганебного стовпа, і якщо я про це говорю, то лише тому, що ви, пані, дуже мені подобаєтеся, і щоб ви зрозуміли, як далеко заходить моя симпатія, я скажу вам, що найбільшим щастям у моєму житті чотири роки тому, не рахуючи того, яке я пережив би, якби вижила бодай частина моєї родини, чого, на превеликий жаль, не сталося, було б приєднатися до групи, якою опікувалися ви, пані, у той час я ще не був комісаром, я був сліпим інспектором, і після того як до мене повернувся зір, я стояв би на фотографії разом із тими, кого ви, пані, врятували від пожежі, й ваш собака не загарчав би на мене, коли побачив, як я сюди прийшов, і якби це й багато чого іншого відбулося, я міг би дати слово честі своєму міністрові внутрішніх справ, що він помиляється, що такий досвід, про який я йому розповів би, й чотири роки дружби дозволяють добре пізнати людину, але сталося так, що я увійшов до вашого помешкання як ворог і тепер не знаю, як із нього вийти, чи то самому й зізнатися міністрові, що я провалив свою місію, чи то разом із вами, щоб привести вас до в’язниці. Останні думки лише промайнули в голові комісара, тепер більше стурбованого тим, де знайти місце для паркування автомобіля, аніж яких йому чекати рішень про долю підозрюваного та про свою власну. Він знову переглянув свій блокнот із записами й подзвонив у дзвінок поверху, на якому жила колишня дружина чоловіка, що написав листа. Він подзвонив і вдруге, і втретє, але двері не відчинилися. Він простяг руку, аби подзвонити ще раз, коли побачив у вікні нижнього поверху голову літньої жінки в бігуді, одягненої в домашній халат, Кого ви шукаєте, запитала вона, Мені потрібна пані, яка живе на другому поверсі, відповів комісар, Її немає, я бачила, як вона вийшла з дому, Ви знаєте, коли вона повернеться, Не маю уявлення, якщо ви хочете їй щось переказати, то я перекажу, запропонувала жінка, Дуже вам дякую, але такої потреби нема, я прийду іншого дня. Комісарові не спало на думку, що жінка в бігуді могла дійти висновку, що, схоже, розлучена сусідка з другого поверху стала приймати чоловіків, хоч той, якого вона бачила вранці, годився їй у батьки. Комісар поглянув на мапу, розстелену на сусідньому сидінні, зрушив автомобіль із місця й поїхав за наступною адресою. Цього разу сусіди у вікні не з’являлися. Двері на сходи були відчинені, ними він одразу міг пройти на третій поверх, де жили старий із пов’язкою на оці й дівчина в чорних окулярах, яка дивна пара, зрозуміло, що сліпота їх зблизила, але відтоді минули чотири роки, і якщо для молодої жінки чотири роки короткий час, для старого чоловіка кожен рік може правити за два роки. А вони досі живуть разом, подумав комісар. Він натиснув на кнопку дзвінка й став чекати. Ніхто не вийшов відчинити йому двері. Він притулився вухом до дверей і став слухати. По той бік дверей панувала тиша. Він подзвонив ще раз, за звичкою, а не сподіваючись, що хтось йому відповість. Спустився сходами, сів в автомобіль і промурмотів, Я знаю, де вони є. Якби він мав в автомобілі міжміський телефон і сконтактувався з міністром, повідомивши йому, куди він їде, то, безперечно, почув би більш або менш таку відповідь, Браво, морський папуго, я бачу, ти працюєш, схопи мені цих суб’єктів на місці злочину, але будь обережний, ліпше зачекай підкріплень, Один чоловік проти п’ятьох злочинців, готових на все, таке буває лише в кіно, крім того, ти не знаєш карате, відстав від свого часу, Будьте спокійні, альбатросе, я не знаю карате, але знаю, що я роблю, Увійди до них із пістолетом у руці, добре їх налякай, примусь тремтіти від страху, Гаразд, альбатросе, Я вже готую для тебе орден, Не кваптеся, альбатросе, поки що ми не знаємо, чи виберуся живий із цієї халепи, Усе буде гаразд, морський папуго, я тобі цілком довіряю, я знав, що роблю, коли доручив тобі цю місію, Гаразд, альбатросе.