«Еді, прошу тебе, Еді, облиш дитину. Я тебе роззую. Вона втомилася з дороги, хіба не бачиш, що вона втомлена», а потім, після малої, небезпечної паузи, і голос тата:
«Хай звикає… Скоро їй знадобиться. Панна…» І тоді знову крик мами:
«Еді! Прошу тебе, Еді! Не будь жорстокий з дитиною». А потім знову голос тата:
«Отже, панна ще не знає, що декому заборонено їздити трамваєм…»
(«Еді, заклинаю тебе!»)
«…і що означає FÜR JUDEN VERBOTEN; ех, хай гарненько вивчить, час уже вивчити, коли ж, як не тепер»; і тоді, чудернацьким чином протверезівши, раптом сказав (принаймні їй так здалося, а може, тому, що знову надів окуляри в металевій оправі, наче готувався перевірити, як вона вивчила урок німецької): «Ну, висякайся в мою хустинку, моя маленька», — і стиснув їй ніс своєю хустинкою, що смерділа тютюном, як і його пальці, і сказав їй, щоб вона вимила руки і принесла німецький словник, щоб попитати її, а вона помила руки і принесла словник, але не могла навіть уявити, що він збирається робити і чому раптом зараз, під час канікул, йому спало на думку питати в неї слова: — а він уже стискав словник на грудях, як жінки тримають молитовник чи погані оратори свої шпаргалки (а мама все ще стояла осторонь, і їй здавалося, що мама теж не знає, що робити, а просто чекає, що він, тобто тато, зробить далі), і не розкривши його ні разу, бо ж це було зайве, запитав, як сказати німецькою: думати, дихати, жити, любити і ще якісь дієслова, які вже й не пригадує, а оскільки вона відповідала без запинки, він після кожного слова казав «браво» і по-професорськи кивав головою, а тоді, після ще одного, останнього «браво», сказав:
«Тепер нехай панна поставить на певне місце дієслово VERBOTEN і FÜR JUDEN VERBOTEN», а мама знову лише закричала:
«Еді, заради бога, Еді! Заклинаю тебе!»
8
Все ж це сталося в найкращий час, подумала вона. У найкращий час: було це за кілька годин після того, як побачила Якоба і гукнула йому, Якобе, Я ВАГІТНА. Вона лежала на соломі і ще до того, як розплющила очі та повністю отямилася, подумала, що все це сталося таки в найкращий час, бо тільки-но почула котячий плач дитини, вона все збагнула і пригадала голос тітки Лели: «Діти, які народилися семимісячними, довели тільки, що вони допитливі до життя»; так вона казала Анієлі, коли та привела на світ недоношене дитя, але Анієлин малий помер за два-три дні, і тоді тітка Лела сказала істину: що те дитя народилося не семимісячним, а восьмимісячним, бо якби народилося семимісячним, то мало б вижити; вона почувалася такою немічною, що не відчувала ніякого болю, радше якусь смертельну втому і якийсь гнітючий пострах, немов після важкого сну. Все ще була напівошелешена і не тямила себе, тонучи і зринаючи на поверхню. Зараз — лежачи коло дитини і мертвої Полі — вона пригадує все: хотіла тоді думати Дитя і думати Якобове дитя (не знає, чи вона чула, чи їй тільки здалося, що крізь напівсон та марення чує Жанин голос, який каже СИН! СИН! — мов ангел з квіткою, який провіщає Марії народження Сина Божого), але тільки-но її пронизала та солодко-гірка думка, вона знову губилася від сильної дози якогось неземного запаху чи морфію; відчула якісь корчі в животі і подумала, що надходить кінець місяця і не зайвим було б на всяк випадок поставити прокладку чи хоча б взяти з собою в сумочці хоч трохи вати (менструація завжди така нереґулярна); тоді якось нашвидкуруч зібралася і сказала мамі Щось мене так тисне в животі. Може, від того паштету. Ти теж вважаєш, що через нього? — а мама сказала Ні, сьогодні двадцять другий день, у тебе буде менструація; краще не йти до театру, а вона тоді злякалася, що мама її затримає, і сказала байдужим голосом, ніби незацікавлено, нічого серйозного, просто щось раз кольнуло, зараз усе гаразд; я поставлю прокладку про всяк випадок