«Він вам поверне їх, пані, — сказала вона. — Він лікар. Ми розсталися два місяці тому».
Це було за три місяці. У листі писалося:
Малому шість місяців. Любить їсти черствий хліб. Пані Шміт готує страви, а я подаю гостям. Іноді солдати дають шоколадку для Яна. Пані Шміт трохи розчарована. Не все так, як вона розраховувала.
Якобе, я чекаю на тебе. Ти навчив мене сподіватися.
У третьому листі коротко повідомила, що малому вісім місяців і, як їй здається, він дуже схожий на нього, на Якоба. Вже говорить, але ще не ходить. Він малий феномен. Лист адресовано спеціальному відділенню Червоного хреста і з’єднанням союзницьких військ.
Після чотирнадцяти днів гарячкового очікування вона отримала лаконічну відповідь:
Чекайте на мене. Їду. Любить вас
Якоб.
Поцілувала в щоку пані Шміт.
«Добре, добре, — сказала вона. — Ти все ще вдаєш святенницю».
«Ми не бачилися майже рік з половиною. Уявіть собі: вісімнадцять місяців!»
«Це дрібниці, — сказала пані Шміт. — Мій не пише вже чотири роки. А він не був поганим, повірте мені. Суботніми вечорами ми збиралися в походи. Вранці були на верхівці Гайнкорна. Тоді він розкривав рюкзак. Сьогодні, жінко, будь моїм гостем, казав він. Тоді відрізав два шматочки хліба і робив сендвічі. Потім наливав у склянки пиво з термоса. Спочатку в мою, потім у свою… Ось так, і я не вдаю святенницю».
12
Якоб уже третій місяць лежав в американській лікарні за кілька кілометрів від Берліна. Крім загальної виснаженості та неврозу шлунка, в нього була ще й відкрита фістула на лівому коліні. Рану отримав під час втечі з табору в Оранієнбурзі. Це було в листопаді. За два дні до повної евакуації табору. Все ще не міг їсти і частенько нишком вимінював шоколад на цигарки. Курив багато і приймав снодійні піґулки. Удень втуплювався у стелю і сварився з хворими, які шуміли та грали в преферанс.
«You’re a doctor?» — якось запитав його керівник лікарні. Це було в лютому. У четвертій по обіді, коли лікар Лео обходив хворих, Якоб навіть не помітив, як зайшла лікарська комісія. Лежав, випроставшись на своєму залізному ліжкові, мов на одрі. Дивився на високу білу стелю. Одна рука звисала з ліжка, наче мертвий привісок. Лише час від часу підносив до рота цигарку. Тоді на хвильку заплющував очі.
Лікар Лео повторив запитання.
«Так», — сказав Якоб якось відсторонено, не випускаючи цигарки. Його очі, затуманені сильними дозами морфію, все ще дивилися на облущену потиньковану стелю.
«Загасіть цигарку, — сказав лікар Лео строго. — Колеґа мав би вважати, щоб йому не робили таких зауважень».
Якоб загасив цигарку об підлогу, ледь повівши рукою.
«Звідки у вас цигарки?»
Якоб не відповідав.
«Звідки у вас цигарки?» — повторив лікар.
«До біса цигарки, — сказав він. — Дайте мені споюй. Як зміг, так і дістав».
«Я вам заборонив курити», — сказав лікар Лео.
Якоб знову мовчав. Нервово заплющував очі. Тоді сказав:
«Навіщо все це?»
«Що?» — запитав лікар.
«Все це, — сказав він. — Все це».
Це було в лютому.
Наступного місяця його стан не надто покращився. Фістула перестала гноїтися, але з нервами стало ще гірше. Припинив сваритися з хворими. Лікареві Лео довелося докладати багато зусиль, щоб витягнути з нього бодай слово. Курив і далі багато, але важче вдавалося роздобувати цигарки. Не міг вкладати у це зусилля. Не терпів сонця. Вимагав не підіймати ролет удень, але його не слухали. Тоді почав натягати покривало на голову. Лише вночі втуплювався у стелю. У темряву.
Наприкінці березня лікар Лео порадив йому почати задумуватися над своєю подальшою долею. Не може лишитися в лікарні назавжди. Тільки-но рана загоїться, мусить покинути лікарню.
«Мені тут добре, — сказав він. — Можу припинити курити, — сказав. — Якщо вимагаєте».
«Я вимагаю від вас почати думати, — сказав лікар Лео. — Зайнятися собою… Чому б вам не написати мемуари, наприклад? Про нацистську лікарську етику. Чи щось таке… У вас, напевно, цінний, хочу сказати, автентичний досвід».
Якоб ледь помітно махнув рукою.
«Принести вам письмове приладдя?»
«Ні, — відповів Якоб. — Для чого все це?»
«Ви мусите щось робити. Що-небудь. Хоча б грайте у шахи. Чи в карти. Що-небудь», — сказав лікар Лео.
Не відповідав. Навіть не махнув рукою.
Лікар Лео тоді сказав:
«У вас є хтось? Parents or wife?»