«Huhu! Ich bin Jude!»
Якоб зупинився перед вітриною, в якій були виставлені досягнення Центру наукових досліджень Ніче. У пляшечках з алкоголем плавали маленькі ненароджені потвори, чудовиська, що стали результатом штучного запліднення й експериментів. Для дитини це було занадто. Тому вона, мовчки порозумівшись з Якобом, повела дитину далі. Група, яку вів чичероне, зупинилася перед вітринами з маленькими чудовиськами і слухала монотонне й професійно-байдуже пояснення. Коли вона за спиною знову почула голос екскурсовода, смикнула Яна за руку. «Огидна стара шарманка, — промовила подумки. — Вкинеш п’ять марок, і гроші моментально потрапляють йому під язик. І обертається ліниво, індиферентно. Потворна, дурна вавилонська вежа. За п’ять марок». Тоді відчула, що не зможе уникнути зустрічі з тим противним старим шарманщиком. Тому, коли відвідувачі, серед яких був і Якоб, затупотіли ногами і заклацали фотоапаратами, вона випустила Янову руку і мовчки перейшла до іншого приміщення. Хотіла хвильку побути на самоті. (Є миті, коли егоїзм та самотність можуть перемогти любов). Не могла витримати ні голосу екскурсовода, ні кроків тих, хто прийшов на місце страт, як на ярмарок. У кімнаті було прохолодно і напівтемно. Холодне повітря приємно лизнуло спітнілу долоню. Більше не чула голосу чичероне. Це її заспокоїло. Відчула тільки, як крізь відчинені двері в її самоту заходять Якоб і Ян, тримаючись за руки. Навіть не обертаючись, бачила їх обидвох. Дитину і Якоба. Ян дивиться на купу незрозумілих, фантастичних предметів і не наважується нічого запитати. А Якоб тримає його за руку, напружившись в очікуванні запитань і заклопотаний підготовкою відповідей. Домовилися сказати все, що дитина може зрозуміти і сприйняти без страху. Але зараз Якоб волів, щоб дитина нічого не питала. Вона йому все краще пояснить.
Тоді знову почула кроки екскурсовода (у нього була якась чудернацька нерівномірна хода) і його монотонний голос. Це врізалось їй у свідомість разом з думкою, що Якоб перекладає на неї місію задовольнити Янову цікавість. Потрібно вивести дитину звідси, подумалося їй. Потрібно, щоб вони були тут утрьох, самі. Без публіки. І без чичероне. Не потрібно було приїжджати під час сезону. Пізніше. На початку зими. Чи наприкінці осені. Вони жили у Варшаві. Це недалеко. Якоб працював у лікарні. Вона давала уроки німецької.
Тоді почула голос Якоба.
«Маріє, — сказав він. — У мене для тебе сюрприз».
Він тримав прочинені двері. Виднілася лише його голова. У кімнаті все ще було напівтемно. Звідкись долинала музика з радіо. Мелодія їй здалася схожою на оту Дівчину, яку я обожнюю. Але це був лише якийсь марш. Може, вальс.
«Ти плачеш? — сказав Якоб. — Ти плачеш!»
Вона вийняла хустинку і втерла очі:
«Нічого, — сказала. — Так… раптом стало важко… Що ти хотів сказати? Напевно, Ян…»
Якоб був збентежений.
«Так, — сказав він. — Розмовляє з екскурсоводом».
Тоді різко відчинив навстіж двері, і вона побачила Яна з чичероне. Вони стояли, мов перед завісою на сцені. Удвох. Ян і чичероне. Трималися за руки. Коли двері відчинилися, вони вклонилися перед нею, рутинно. Усміхнені. «Дозволь тобі нарешті представити deus ех machina, — сказав Якоб. — Тобто того Макса».
Тоді ті двоє, дитина і чичероне, рушили до неї. Чоловік шкутильгав на праву ногу. Якоб стояв осторонь. І сумно усміхався.
Белград — Герцеґ-Нові,
1960
Інформація видавця
Літературно-художнє видання
Данило Кіш
Псалом 44
Переклад з сербської Олена Дзюба-Погребняк
Художнє оформлення Богдана Давидюк
Головний редактор Мірек Боднар
Редактор перекладу Станіслав Крвавич
Редактор Меланія Франк
Коректор Алла Журава
Дизайн і верстка Ігор Дунець
Підписано до друку 15.10.2022
Видавництво «П’яний корабель»
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців