– Які подібні?
– Ну, наприклад, мені ніколи не доводилося вчитися ні прясти, ні вишивати. Я просто робила це. Відразу ж ідеально, кращий ніж у своїх вчителів. Я виявила, що це працює з діяльністю, яка зазвичай вимагає концентрації. Ніби я можу повністю присвятити себе чомусь за командою. Сфокусувати на цьому всі свої почуття та просто зробити це. Я не знаю, як про це сказати.
– Можливо, краще і не говорити, – відповів Шенк. Він пошкодував, що почав цю розмову.
– Може бути. Я довго думала, що не так. Чому я не звичайна. Довгий час я думала, що мені просто в усьому щастить, потім, що я брудна, проклята, зіпсована. Але якщо я заплямована і проклята, а люди, які мають бути святими, поводяться так, як вони поводяться… тоді я не знаю, чи це неправильно. Я більше нічого не знаю. І я просто хочу щось зрозуміти.
Катаріна відвернулася. Дівчина здивувала найманця. Він був упевнений, що побачить дрібне обличчя, з слідами від сліз, спотворене від жаху – нічого подібного. Вона була спокійна, як скеля. Він трохи злякався.
– Ну, тоді давайте відвеземо вас до Лейдена, – сказав Шенк і скривився від того, як погано це прозвучало. – Треба відпочити. Переспати.
Щойно він сказав це, Катаріна зрозуміла, наскільки вона втомилася.
– Так, це правда, – кивнула вона. – У сусідній кімнаті є ліжко. Я ляжу там.
– Я буду спати в кріслі. Вже звик. А це найзручніше крісло, в якому я коли-небудь сидів.
Дівчина блідо посміхнулася і попрямувала до іншої кімнати.
– Дай мені знати, якщо хтось із наших з'явиться.
– Гаразд. Катаріна? – Він обернувся до неї, коли вона зачиняла двері. – Що сталося зі Стрілкою?
– Вона померла цієї зими. Від старості. Побачимося пізніше.
???
Вони спали недовго, але достатньо, щоб хоч трохи відновити сили після шаленої втечі. Цю нестачу вони сподівалися надолужити протягом ночі. Сил їм додавало й інше: коли прокинулися, то побачили, що прибули рештки їхньої гірко-веселої компанії. Сойка, Інгемар з рукою на імпровізованій перев'язі, Ганс, двоє молодих "учнів" і Ейве.
– Нам особливо нема чого розповідати, – сказав шпакуватий найманець. – У місті ми сховалися між будинками, монахи не мали часу нас шукати, вони прорвалися на міську площу і почали битися зі шведами. Потім швидко відійшли вбік і полетіли за вами. Інгемара ми підібрали недалеко від Бірштайна, на тракті.
Коли запитали про Іскру, Сойка похитав головою.
– Під час сутички він отримав удар бойовим ціпом по голові. Не було що збирати.
– Я ж вам казав! – захоплено вигукнув Світлий, але інші тільки грізно подивилися на нього.
Ейве запросили на бенкет майже силоміць, вже не турбуючи герцога, а шляхом переговорів з камергером Лібіхом. Решта ганзи розмістилася в приміщеннях для прислуги, де вони почувалася як удома, і одразу ж лягли спати. Потім прибув герцог Гессенський, що якось вислизнуло від уваги трьох запрошених, оскільки вони були зайняті підготовкою до прийому. Шенку видали новий одяг, вбрання дворянина з плундрами і дублетом, яке сковувало його рухи і забирало залишки впевненості в собі в цих надмірно розкішних приміщеннях, але, з іншого боку, наповнювало гордістю і змушувало найманця виструнчуватися, як павич, так само, як і будь-якого хлопця зі стічної канави, переодягненого в графське вбрання. Катаріна змінила свою сукню на більш відповідну до нагоди, блакитну, з вузьким ліфом і широкою спідницею. Причепурені і впевнені в собі, вони приєдналися до гостей у портретній кімнаті. Катаріна не зовсім знала, чого очікувати. Вона знала, що герцогства центральної Німеччини часто найбільше страждали від воєн, оскільки на їхніх територіях зазвичай відбувалися битви і переходи армій, які спустошували все навколо; тому вона вважала, що бенкет буде досить скромним. Вона глибоко помилялася. Адже вона не врахувала, що досі була присутня на дещо інших заходах.
Свята в невеликому замку в Тальфінгені зазвичай були родинними – переважно з участю католицького роду Бессерерів із сусіднього Ульма, іноді запрошували й більш віддалені родини. Кілька разів Катаріні траплялося приймати запрошення з іншого боку, і тоді вона виявляла, що світ не закінчується на Бессерерах, бо родичі з міста були більш світськими і часто запрошували поважних гостей. В свою чергу, вона лише одного разу побувала на справжній герцогській вечірці в замку Зігмарінген, коли герцог Йоганн Гогенцоллерн розглядав її старшу сестру як кандидатку в дружини для свого сина Мейнрада. Однак тоді там в гостях були переважно старші пани і молоді панянки, яких перші оцінювали з фамільярністю, продиктованою досвідом, і лише один герцог. Тут же вона опинилася за столом, де їх було аж четверо.