Відчувши, що якось та виплутався з халепи, Тихін посміливішав, з полегшенням зітхнув. Але усвідомлення того, що він не потрібен цій жінці, принизливе почуття «забракованості» ятрило душу, перероджувалось у потребу помсти, в бажання самоутвердитися.
— Ні в городі Митрофан ні в селі Селіфан, — тим часом грайливо демонструвала знання мови Докія. — Ні пан ні пропав. Ні пішки ні верхи… Попрощаємось, Тихулечко. Ах, до чого ж специфічне ім’я! В тебе ще не пропало бажання гуляти?
Тихін не знав, що й відповісти, бо, на власне здивування, всупереч логіці подій і здоровому глузду, бажання в нього не пропало, а заполонило його, як ніколи в житті. Може, тому, що прощався назавжди з Докією? Може, насмішки так вразили його самолюбство?
— То що, так і розійдемось… ворогами? — Очі Тихона заблищали, зіниці розширились, гігантський приплив сил штовхав його до звабниці.
Але Докія взяла свою сумочку, граціозно ухилилася від обіймів і, зблиснувши на прощання сережками, вийшла з номера.
Тихін склав фотографії у свій лакований портфельчик, зашнурував черевики. «Чорті-що! Сервіс називається! Навіть сніданок не принесли. Напхали буфет пепсі-колою і заспокоїлись». Рішуче натиснув кнопку.
Покоївка не забарилася. І була це така пікантна, пишна блондинка, яку можна побачити хіба що уві сні, — Тихін так і вкляк посеред кімнати, не чуючи навіть, що вона белькоче.
— Що синьйор хоче? — співуче, мов срібний потічок, лилися з її вуст слова.
— А чорт з вами і з вашою філософією! — ніби не своїм голосом, але рідною мовою сказав Тихін і пішов на приступ блондинки. — Ти хіба не бачиш, що бригадирша Докія розтривожила душу і зникла не попрощавшись? А хто мене тепер утішить?
Жінка щось засокотіла ніжною скоромовкою, показала пальчиком на щоку його, дістала хусточку і ніжно почала витирати якусь там плямочку, ледь чутно торкаючись Тихона грудьми.
Загата рухнула. Спершу покоївка соромливо відверталася, посміхалася, потім почала випручуватися, а за хвилину вже несамовито лаялась, розмахувала кулачками, дряпала й себе, і Тихона.
В номер вдерлися люди, ніби вони стояли за дверима, скрутили Тихонові руки. Затим з’явилося двоє чоловіків у світло-сірих костюмах і вигнали всіх сторонніх з кімнати.
Покоївка хрестилася, плакала і щось белькотіла так швидко, що Тихін не міг і розібрати, хоч добре студіював мову перед поїздкою.
— Вона каже, — почав перекладати один із синьйорів, — що в неї дорослі діти, що вона католичка, і ваш учинок може зруйнувати її сім’ю. Окрім того, вона є членом комітету по бойкоту Олімпіади і з такою подряпиною не зможе піти на засідання.
Почали складати протокол, фотографувати, запрошувати свідків.
Поступово Тихін приходив до пам’яті. Він відчув, як яснішає голова, і на зміну збудженості, бажанню трощити, душити, на зміну відчайдушній хоробрості, що невідомо звідки накотила на нього, зараз його затоплює хвиля страху та безпорадності. Ось уже висипали на стіл вміст Тихонового партфельчика, почали розглядати фотографії, нумерувати їх, складати протокол.
— Що ви тут пишете? — кидався Тихін. — Що ви пишете? Я ж не в костьол прийшов і не в бібліотеку. Відпочинок називається… Директора мені, чи як він тут… Донну начальницю гукніть. Я купив вхідний квиток, заплатив за номер на два дні наперед — значить, я його господар. Хазяйку покличте — так ви всю її клієнтуру розженете.
Активний Пильнюків захист лише на якусь хвилину викликав замішання в рядах стражів порядку. Порадившись між тобою, вони вислали проти Vнього синьйора в сірому костюмі.
— Ви фліртували із заміжньою жінкою, яка працює покоївкою і не зобов’язана когось веселити. Це все одно, що без дозволу господаря сісти за кермо автомобіля. Такий вчинок карається.
— Я ж не знав. Чого вона до мене липла? Чоловіки погомоніли з покоївкою, яка вже перестала плакати й показувала білу хусточку.
— Вона каже, що хотіла вам витерти губну помаду на щоці, щоб ви не вийшли в непристойному вигляді на вулицю. А незнання законів не звільняє від покарання.
І в цю мить, чорну та безпросвітну, раптом різко розчинилися двері й до кімнати влетіла Докія — такою благодаттю буває несподіваний дощ на спраглу землю. Докія кричала, розмахуючи своєю торбинкою і кулачками, виблискуючи сережками. Після тривалої баталії чиновники забрали папери, полишивши фотографії, і, прощаючись, один із них роз’яснив збаранілому Тихону:
— Синьйорина Докія каже, що ви її наречений, і вона хоче взяти на себе відповідальність за ваш учинок. Ви іноземець, ми йдемо на поступку і не заарештовуємо вас. Суд розгляне вашу справу і, можливо, обмежиться штрафом.