Альберто вже пересохло в роті від цієї промови. Але люди, яким він підкорявся, радили напоумити старого: як не перестане про етику згадувати, може просто зникнути… Шкода наставника… Нерви так розходилися, що не зміг заспокоїтись, навіть коли «пошив» Венері їжакову вдяганку з кинджалів. За кожним кидком Венера кланялася, а дон Феліче зажмурювався.
Нарешті коробка спорожніла. Альберто зашторив статую, кинув їй під ноги порожню тару — прибиральниця вдосвіта повитягає тесаки і зробить належний «масаж». А якщо порядкуватиме звечора, то рани самі позатягуються за ніч. Чудо-пластмаса!.. Гарний тренажер. Штамповка, правда. Зате дешево!
Прощаючись, зніяковілий і пригнічений професор все ж наважився уточнити:
— Скажіть, шановний, навіщо ж влаштували Тихонові театралізовану виставу у тому вертепі? Топтати людську гідність…
— То нас не стосується. Кожен робить своє. Спеціалізація!
— І все ж — навіщо?
— Ну… хай думає, що дуже цінний, що ми не гребуємо ніякими методами, аби його переманити. Там він одержав перемогу над нами, повірив у силу сзого розуму… Але це не моя галузь, учителю. Є фахівці, які й справжнього гладіатора обернуть в опроміненого комара.
— Не розумію нинішнього світу… Навіщо? Усі ж програють. Усі…
На аеродромі тітка плакала. Прибігла й Докійка провести свого приятеля, і розкішні троянди в її руках ще дужче підкреслювали красу цієї диво-жінки. Лише очі сьогодні в неї сумні, і колір ніби змінився — раніше морська бірюза вигравала в них, а зараз нагадують чорнобривці, на які скапують тітчині сльози. Сам Альберто взявся піднести Тихонові валізи.
— Професор Феліче просив кланятися, на жаль, не може провести… — Добре тренований Альберто ставить ношу на підлогу. — Він у відставку подав. Тепер я керуватиму кафедрою.
— Від душі вітаю! — Тихін тисне міцну, пещену руку нового керівника. — Хоч старого мені шкода… Скільки зробив мені… Чи й побачимось…
— А ти не барись. Креши свою брилу, щоб іскри аж до нас долітали… Завжди розраховуй на мою підтримку. Розумні й енергійні люди можуть усіх обігнати, якщо узгоджено педалі крутитимуть. Сьогодні ти лідируєш, а я ховаюся од вітру за тобою, а завтра міняємося місцями. Наука інтернаціональна! Геть смугасті стовпи! Хай живе розум! Ну, це я так… розчулився. Все-таки момент міжнародний і урочистий. Нам, чорноробам, мітингів не влаштовують.
Альберто нахилився і мовив довірливо:
— Пробач, що наші головотяпи хотіли тебе заарканити… Я, коли дізнався про це, спати не міг. А старого Феліче мало удар не вхопив.
— В одному нашому приморському місті кажуть: а щоб той, хто лихе згадає, на одну зарплату жив! — Тихін обняв Альберто.
КРІЗЬ СЛЬОЗИ
На превелике здивування, Віталик не ревів тигром і не буянив. Більше того, на третій день свого автономного життя він відмовився від жіночого молока, а в кінці тижня поповз рачки до дверей, зіп’явся в стойку і визирнув у коридор.
— Що ж ви хочете? Щоб він ріс, як немовля? — захищала «дитя» Іванова, й сама не менше здивована його діями. — У нього ж сформоване тіло дорослої людини. Він скоро й мотоцикл попросить.
— І все-таки незбагненно, — бурмотів хірург, і од збудження відмолоджувалося його обличчя, і навіть ніс не здавався тепер таким похмурим. — Незбагненно. Мозок чистий, ще в ньому не записано про мотоцикл, двері й повзання…