Верхуша покопирсався в портфельчику, вийняв ватку і флакончик — в кімнаті різко запахло нашатирем.
— Понюхайте, полегшає, — співчутливо подав тампон Психологові.
— Не вживаю, — відмахнувся той і почав ходити по кімнаті, ламаючи свої старі наукові уявлення. Довго ламати не довелося, бо Психолог уже був тренований, доводилося вже з дивами зустрічатися. Колись сам їздив до Рози Кулешової, щоб перевірити, чи справді вона може прочитати текст, прикритий чорним папером. Цікавився і феноменом, який буцімто може думкою посунути піаніно й передати телеграму без апарата й стрічки. Деякий час вірив, що існують інопланетяни й володіють гравітольотами. Психолог знав, що людський організм вивчений набагато менше, ніж земна куля, тому допускав можливість непояснимих з першого погляду фактів і мав за правило не кепкувати ні з якої, хай і малоймовірної, гіпотези. Це сьогодні нечистий поплутав, бо Верхуша дуже туманно все викладав… Іванова брехати не буде, і не резон їй виставляти на суд божий неперевірені факти…
— Я ж вам одразу сказав, Климе Гнатовичу, що я ваш перший помічник. Тут, крім усього, може зринути свіжа психологічна ідея. І рятувати хлопця треба. Не рости ж йому дурнем.
— Він уже не росте, — уточнив Верхуша.
— Все одно. То, може, зараз і почнемо?
— Мені б іще до юристів, — завагався Верхуша.
— Разом і зайдемо, — запропонував Психолог і весело уточнив: — Мені цікаво побачити, як у них очі на лоба полізуть. Ха-ха-ха! Якщо я вас почав дротами обплутувати, то вони точно «швидку допомогу» викличуть.
Добре, що Психолог у поводирі напросився, бо Верхушине уявлення про юристів вкладалося в три слова «судді-прокурори-адвокати», а отже, було таке ж примітивне, як ототожнення невтаємниченим людом біологів із курознавцями. Без поводиря Верхуші не вибрати б дверей — тут тих кафедр та напрямків!.. Історія держави і права, кримінальне право й процес, державне і міжнародне право, земельне і колгоспне право, цивільне право… Прочитавши на табличці: «Проблеми делікатних зобов’язань», Верхуша взявся за дверну ручку, та Психолог утримав його.
— Ви не таблички читайте. Я знаю, до кого зайти, — він у місцевкомі житловим сектором відає. Не дивіться, що маленький та непоказний — обирався народним засідателем обласного суду! Аматор! Чародій! Віртуоз! В секцію карате разом ходили, поки мені там диск вибили — п’ять місяців по лікарнях валявся. — Психолог узявся за хребет і з насолодою переконався, що він гнеться й пружинить. — І після того я впевнився, Климе Гнатовичу, що немає більшої насолоди в світі, ніж примітивне ходіння — чи в спеку, чи в холод ідеш собі, міряєш ногами землю. — Психолог злегка потягнув на себе ручку оббитих дерматином дверей і в щілину зазирнув до кімнати: — Сидить, надувся, комусь залік ставить… — зашепотів він. — Зараз ми його отут і заарештуємо. Момент саме — комусь долю полегшимо. Злий він тільки на вигляд. А насправді добряк, хоч і малий на зріст.
Верхуша все одно не чув шепоту, тому лише ніяково підтакував.
— До вас можна на хвилиночку? — загупали підборами, зарипіли паркетом.
— Що за питання?! Заходьте, Климе Гнатовичу! Ніколи ви в нас не бували. Що скоїлося? — Юрист горошиною викотився із-за столу, шарпонув Верхушу за рукав, ніби мав намір зробити кидок через стегно.
«От добре, що не посилав я когось, а сам пішов! — подумав Верхуша. — Все-таки мене знають. Тільки де ми з цим юнаком знайомилися? Як його звати? От оказія… Прямо стрижена курка я зараз…»
— Та не дуже воно скоїлося, — заспокійливо мовив Верхуша, всідаючись у запропоноване крісло, — але проконсультуватися треба.
Перед столом сидів міліціонер і з надією дивився на заліковку в руках Юриста.
— Тут у мене заочник, — пояснив Юрист. — Зараз відпущу, й поговоримо. — І, звертаючись до міліціонера: — Щось плаваєте, колего… Якби оце ви вчилися на стаціонарі, змусив би вас ще раз прийти… Іола Рожко! Таке прекрасне ім’я! Працюєте за спеціальністю… І на тобі…
Іола мовчав, бо що тут говорити?.. Недочитав. Недовчив. За цією Олімпіадою… Роботи зараз і вдень і вночі… А тут ще й перездача…
— Одне слово, так, — зблиснула у викладача ідея. — Давайте уявимо, що ми в юридичній консультації і ці ось громадяни прийшли до вас на пораду. Якщо ви правильно розтлумачите їм суть справи, поставлю вам трійку. Умовились?
— Спасибі, — зрадів Іола, що йому дали шанс на порятунок.
З живими людьми куди веселіше, ніж з отими гросбухами, тут досвід у Іоли чималий. Так що шанс надійний.