— У вас не особисте щось, Климе Гнатовичу? Бо я не запитав, перепрошую.
— Ні, шановний, навіть краще, що вас двоє. Справа дуже заплутана, — повагом почав промову Верхуша. Він уже добре притомився, і тільки тверда переконаність, що без його участі вся наука безнадійно захрясне й заплутається, надавала йому сили. — Уявіть собі, що на мотоциклі розбивається хлопець. Врятувати його неможливо, бо все в нього перетрощено-перемелено, ніби не хлопець він, а курка, що побувала під колесами автомобіля.
Іола засмикався на стільці, одразу пригадавши історію, до якої був причетний, запитально глянув на викладача і рішуче застеріг «клієнта»:
— Ви кажіть тільки факти, ніяких порівнянь не вживайте, бо інакше я можу помилитися, заплутатись, і доведеться ще раз складати екзамен.
— А я кажу чисту правду, — Верхуша приклав долоню до грудей і схилив у поклоні голову. — Усе перетрощило хлопцеві, крім руки. Поховали бідолаху, а рука…
— Давайте одразу уточнимо, яка рука, — захвилювався Іола.
— Здається… ліва… А хіба це важливо?
— Для нас, криміналістів, дрібниць не існує, — поважно мовив Іола, і не ясно, кому це він адресував, — викладачеві чи «клієнтам консультації». — Чим більше фактів, тим надійнішою буде версія.
— Не в цьому суть, — прийшов на поміч Психолог. — Ви послухайте далі — ми ж не злочинця шукаємо.
— Саме так, юначе, і я хотів сказати. Тут не курку стрижемо… Да… Про що це я? Ага… Тут глибші проблеми. Якщо ракові відламати клешню, то виростає нова. Регенерація. От ми й подумали, ну, не зовсім ми, скажемо так — у нас подумали: а що, як до клешні підключити штучне серце, легені, печінку, давати необхідні гормони, очищати лімфу, що тоді буде? Відросте рак від тієї клешні? Виходить, що відросте… Але навіщо возитися з раком? У нього дрібні судини, важко підключатися, та й натхнення на нього де взяти? А тут саме аварія з хлопцем. Усе йому потрощило. А рука залишилася неушкодженою. От ми і взяли її… Ну, не зовсім ми… Але уточнювати будемо потім, зараз все одно, хто нашу голубку обстриг… Взяли цю руку і підключили до апаратів життєзабезпечення, і виріс хлопець, великий, як бройлер… — Верхуша раптом щось пригадав, глянув на годинник, заметушився. — Ой, колеги, мені ж до академії… Дисертація про бройлерів… Мій. учень там керує. Я його попереджав, ще десять років тому застерігав проти хімічних надмірностей. Тут з умом треба і без гарячки… Я за експеримент, але в лабораторії. То я пішов.
Присутні розгубилися, і тільки Психолог виявив рішучість:
— Хвилинку, Климе Гнатовичу, ви ж не договорили про хлопця, що виріс з руки… Теж, до речі, хімія…
— Я все сказав. Хлопець виріс. Юристів я поставив до відома. А тепер нехай вони думають, які тут юридичні проблеми. Закони — то їхня парафія, а мені про бройлерів писати. — І вже підвівся з крісла, і вже стоячи, немов на лекції, пояснює:
— Я завжди так своїм аспіранткам тему дисертації ставив — кажу, наприклад, що з десяти тисяч щойно вилуплених курчат одне вродилося триноге. І все. Якщо світилка придатна до науки, то одразу почне розмірковувати, чому воно триноге, дошукуватися причин і коренів. От ви, юначе, — Верхуша звернувся до Іоли, — ви тут все до ниточки вивчаєте, от ви скажіть, які юридичні проблеми виникають у зв’язку з нашою справою?
В Іоли почала смикатися щока. Юрист беззвучно барабанив пальцями по своїх колінах. Вгадуючи, які раки шаруділи зараз у їхніх душах, Психолог знову прийшов на виручку:
— Я, товариші, підтверджую, що на кафедрі Клима Гнатовича виростили штучного хлопця. Заприсягаюсь, що не жартую. Сам ледве повірив…
— От наука! От наука! — полегшено зітхнув Юрист. — Таких уже чудес набачишся, що не знаєш, який і кодекс у руки брати. Проблема перша, — посміливішав він одразу, — ви не мали права експериментувати на людській руці і не мали права вирощувати хлопця. Для експериментів собаки існують.
— Ох ви ж і мудрий, юначе, коли це вас не стосується, коли то не ваш син розбився… Звичайно, можна ще двадцять років їхати на собаках чи на шимпанзе. А у вас ось з’явилася хвороба вчора, і лікувати її треба сьогодні. Тоді як? Сьогодні одна причина раку, а завтра вже з’явиться інша. І я не маю права експериментувати?! То на користь людині чи на шкоду їй такі закони? Га? Навіщо ви тут сидите?
— Ми теж не дрімаємо, — намагався заспокоїти Верхушу Юрист. — Але ж не плутайте грішне з праведним… От ви запитуєте, чи громадянин ваш хлопець? Звичайно, він має усі права, якщо не порушує існуючих законів. Але чий він тепер син і яке його ім’я? Він неначе той самий, але ж і не той. Тут є деякі тонкощі. От до армії йти йому чи ні?