Із цього, оспіваного бездушним комп’ютером, найгидкішого — чорного і блискучого — матеріалу Іванова вшила циліндр своїй черговій жертві — дворнязі Нерці. На два сантиметри циліндр був занурений у тіло, а на п’ять чорним сучком стирчав над шкірою.
Коли Нерка прожила тиждень, Іванова побувала в перукарні. Минув місяць. Спробували витягти циліндр — він не висмикувався, вріс, наче ріг. Іванова пішла з дітьми в театр. І коли танцював чорний лебідь, Ірині здалося, що то Нерка з графітовими мереживами на тілі виконує диявольський танок печалі, танок пам’яті родичів, що відслужили людям. На третій місяць ріг покрився епітелієм, і здавалося, що Нерка з тим рогом і народилася.
А незабаром у колишньому університетському курнику вже дзявкотіли про собачі моди дві подруги, схожі на морські міни або на їжаків із рідко пророслими товстими чорними голками…
Того літа Іванова вперше відпочила в спортивно-оздоровчому таборі.
Осінь минула у ваганнях і роздумах: що робити далі? Із собаками майже все ясно. Мучити овець чи кроликів? Навіщо? Теоретично доведено, що «вав» може вростати і в людське тіло. Значить, реальністю стають зуби-замінники, доточені кістки, довговічні серцеві клапани.
Міцністю «вав» не поступиться металові. Отже, зуби будуть надійними. Оскільки ж тіло може в нього вростати, він буде немовби свій, живий. Одна біда — чорний. Але у ваннах он віками клали білі кахлі, а тепер «елітним» вважається чорне облицювання. Так що й до чорних зубів можна звикнути…
Але все це — теорія, яку без експерименту на людині ні підтвердити, ні відкинути. А раптом «вав» через рік-два викличе невпинний ріст клітин? Якщо не через рік, то, може, через десять. Хто схоче померти від раку через десять років з модними блискучо-чорними зубами? Краще вже шепелявити до ста років, протираючи через ситечко улюблений шафран.
Потрібен дослід у натурі. Але хто погодиться без певної гарантії успіху на перший чорний зуб, коли можна пластмасову щелепу в рот вставити? І в якій клініці робити цю операцію? Який головний лікар, який міністр дадуть на це дозвіл? У колишньому університетському курнику чи вдома оперувати не будеш, бо людина — вінець природи. Штучний серцевий клапан вшивають тоді, коли серед сотні смертей вибирають один шанс на життя, коли знають напевне — без операції хворий помре. А зуби, кості… Якось помаленьку можна й на колясці пересуватися.
То як далі бути? Відомі імена вчених, які прищеплювали собі чуму, холеру, сухоти, інші страхітливі хвороби, щоб потім випробувати винайдені ліки. Випускник Київського університету Заболотний, досліджуючи холеру, 1893 року випив склянку води з холерними збудниками — залишився живий. Щастило й Мечникову, який ковтав холерних вібріонів більше, ніж усі його співробітники, разом узяті. А скільком ученим замість фанфар грали труби поховального оркестру?
Численними добровільними жертвами заплатило людство за те, щоб дошукатись причини туберкульозу, пропасниці, сонної хвороби, щоб знайти проти них ліки. І що ж? 1979 року від малярії страждало близько двохсот мільйонів жителів землі. Не зникають назавжди старі хвороби, з’являються невідомо звідки нові. Вчені обговорюють гіпотези і про космічне (про «кару небесну»?) походження вірусів. Збудники хвороб та їх розповсюджувачі — комахи, гризуни, бактерії — пристосовуються до найновіших отрут і не збираються поступатися людині земною кулею. Ростуть списки Нобелівських лауреатів, які воюють з хворобами, та водночас збільшуються й кладовища передчасно померлих. Іванова знала стражденну історію своєї науки, однак досі сприймала її відсторонено. Сьогодні ж вона ніби стала літописцем, але не споглядальником, а учасником — і від неї залежить, якою буде прийдешня наука.
Думка про те, що після випробувань композиту на собаках треба дослідити його на людському організмі, точніше кажучи — на собі, була закономірною й логічною. Вставити чорний зуб. Ніякого героїзму тут, та й небезпека мінімальна, — переконувала себе Іванова, — адже досі графітові «врощення» шкоди організмові не завдавали. Одне на заваді — порожнього місця у неї в роті немає. Доведеться виривати здоровий зуб. Архіболяче, жаль себе, і люди сміятимуться. «Що це за релікт винайшовся, яку одержиму Іванова із себе корчить?» — запитуватимуть у ректораті, коли дізнаються. І все-таки доведеться виривати здоровий зуб.