— Я скаржитимусь, — з притиском мовив Руслан Максимович. Його обурювала така безцеремонність, ображали і суть, і форма сказаного — відчитують, немов хлопчиська. Але десь поза емоціями зблискували вогники згоди з цим хвацьким сержантом. Бо таки й справді «дали б відкупного», одержавши запрошення автоінспекції, як це вже давно заведено робити. Справді, ніколи Пильнюк не погодився б добровільно марнувати тут свій час. І справді, як на цю мить, в очах сержанта він порушник, над яким не гріх і позбиткуватися.
— Не скаржитиметесь, — запевнив Іола. — Бо курси наші — в години дозвілля. За всіма законами вашим вихованням має зайнятись інститут, а ми це беремо на себе. В нас тут ще один професор на курсах. Спершу кричав, знайомим генералом погрожував, а тепер нічого. Вітається. То я вас проситиму зайти після занять. Є серйозна розмова. Про вашу жертву.
Іола зумисне не договорив фразу, не уточнив тему майбутньої розмови. Міркував собі так: якщо хірург має гріх на душі, то неодмінно закричить: «Про яку це жертву? Ні в чиїй смерті я не винен! Нікого я не вбивав». Та порушник промовчав, бо заклопотано думав про крах сьогоднішнього графіка.
— І часто мені доведеться сюди їздити?
— Щосереди два місяці. Початок о вісімнадцятій. Сьогодні вступне заняття. — «Ну й хитрий цей правопорушник! І вусом не повів, наче й не до нього мовлено…» — міркував Іола, поки Руслан Максимович ходив відпускати шофера.
У залі, куди зайшов новоспечений слухач курсів, десятків зо три чоловіків та невеличка, але яскрава групка жінок. «Видно, нехтує правилами переважно наш брат…» — подумав професор, оцінивши аудиторію.
Першим виступив «відомий», як його відрекомендував староста, психолог.
— Немає, немає людей, які б не порушували, — кинувся той з копита вскач. — Ми в нашому інституті провели цікаві дослідження: фотографували всіх, хто чеше навпростець через газони. І що ви думаєте? Одного разу навіть директора вищого окремого… не буду уточнювати, якого закладу, посеред трави зафіксували. Не як усі йшов, не протоптаною стежкою — він біг по свіжій зелені. Так що порушують усі. Нехай встануть ті, хто жодного разу не перетинав клумбу, навіть і коли «дуже треба було».
Лектор сів і почав чекати, поглядаючи на годинник і слухаючи, як у залі наростає гул чоловічих голосів.
— Ну от, немає, — констатував оратор. — Це означає, що серед вас немає і брехунів. Тому скорочую лекцію. Поясню лише, чому людина порушує правила. Вона йде і думає, що вона найголовніша, а проблеми, що турбують її в цю мить, — найважливіші. Все ж інше — авто, пішоходи, дорожні знаки, світлофори — тло або доповнення. І здається в ту мить людині, що саме отут, де вона біжить, повинен бути зелений вогник. А якщо його немає, то винні головотяпи, які поставили світлофор в іншому місці. Отак свідомо людина виробляє в собі зневагу до законів і переходить вулицю у недозволеному місці. Кому незрозуміло? — Психолог знову сів, обіперся об стіл руками. — Усім зрозуміло. От ви, громадянине, — показав олівцем на Пильнюка, — от ви. Скажіть, чому людина порушує.
— М-м-м… — почав новенький слухач курсів «Сигнал», — бо вона не знає цих законів, думаю…
— Сідайте. І слухайте уважніше. Пояснюю ще раз. — Лектор нервово забарабанив пальцями по столу. — Людина порушує закони, бо вважає, що вони писані для тих, хто нижче за неї посадою чи розумом. І чим більше самовпевнених, самозакоханих людей, тим більше порушень. Тепер ясно? — Лектор зробив паузу. — Чи всім зрозуміло, питаю? Кажіть, бо зараз перевірятиму. Так… Мовчите. Виходить, зрозуміли. Гаразд, давайте перевіримо. Ну, от ви, товаришу, як ваше прізвище?
— Пильнюк…
— Розкажіть, чому людина порушує правила? Руслан Максимович відчув себе школярем, який не вивчив таблиці множення, а без її знання ніяк не міг проникнути в таємниці вищої математики. Задачка ж була хоч і проста на перший погляд, та надто вже заковириста.
— Бо є ще… мм-ми-мм… серед нас несвідомі, погано виховані, егоїсти… пережитки минулого…
— Спасибі. Сідайте. Пояснюю востаннє. — Лектор почав бігати уздовж першого ряду, наче лев уздовж бар’єра. — Стежте за думкою. Людині в якусь мить невигідно виконувати правило № 3, наприклад. Вона починає його ненавидіти, шукає в ньому дефекти. Знаходить. Потім, вважаючи правило нікудишнім, застарілим, без докорів сумління порушує його. Вона переконана, що саме в неї той випадок, що не підлягає правилу. Виняток. Отже, спершу виникає суперечність, потім пошуки дефектів, винятків, за якими йдуть заперечення. Виходить, перш за все людина робить порушення у свідомості, присипляючи свою совість запевненнями, що ніякого криміналу у її вчинку немає, а вже потім вибирає мить, коли перейти межу чи, скажімо, вулицю в недозволеному місці. І якщо на дорозі стоїте ви, товариші, з пов’язками дружинників, то людина відкладає завершення акції. Але варто вам одвернутись, як вона побіжить. А спробуйте зупинити, то ще й лаятиметься.