«Подивитися на нього — так прямо сизий голуб миру. А в банді ж, мабуть, не менший ранг, як Пильнюкового заступника. І що його змушує? Сидів би старістю на печі, потроху свої заощадження перетравлюючи. Чи сходив би у бар на молодь подивитися, в доміно під вербою грав би з ровесниками, про політику гомонів чи за «Динамо» поболів би. А воно ж, дивись…»
— Можна, Климе Гнатовичу? — чемно переступив поріг.
— Сідайте, сідайте, юначе. Тут, знаєте, такі діла з вашим сином намічаються! Епохальні! Стільки проблем! Оце доповідь готую, — Верхуша потрусив паперами.
«Заговорюй, заговорюй зуби. Все одно алібі собі не створиш».
— Мені Ярися казала, що ви вже все знаєте, — Верхуша співчутливо поглянув на Мусія, та думка його не могла фіксуватися на предметі сторонньому, вона возносилася до верховин пізнання. — Тому я дозволю собі намалювати повну картину. Вирішено проблему геронтології. Накажу відрізати мою руку — пожертвую заради науки, щбб Ярися виростила знову мене, точно такого, як є, тільки із справжніми зубами й без болячок. Хоч я, взагалі, не скаржусь на здоров’я, але дещо, знаєте… Дещо… Про що це я? Ага… І Ярися воскресить мене.
«Потрібен ти комусь, — незлобиво подумав Мусій. — Тут, мабуть, ждуть — не діждуться, коли вже на пенсію підеш. Отакий кабінет зайняв і не даєш молоді ходу».
— А хто ж тоді кафедрою керуватиме, Климе Гнатовичу? Той, що з вашої руки виросте, чи самі впораєтесь, хоч і без руки?
— Молодець, юначе, ви копнули важливе філософське питання. Я ж вам казав, що тут проблем та проблем!
«І чого він радіє, блаженний? — Мусія вже починало дратувати професорове збудження. — Ич, актор який».
— А куди вам діватися, Климе Гнатовичу, якщо «той» ваші звання і документи захопить? А він це неодмінно зробить, бо розум і гонор матиме, але ж без болячок буде. Та ще як дружина підтвердить правосуддю, — єхидно пхикнув Мусій, — що не ви її чоловік, а отой, з усіма справностями.
— Я тут, знаєте, вже дещо намітив, — Верхуша знову потряс паперами. — Думаю, що після операції без руки я довго не проживу. Так що «той» буде повноправним господарем і паперів моїх, і… Я йому заздрю, — мрійливо сказав, ніби про товариша, що летить у космос.
— От бачите, його ще немає, а ви вже заздрите. — «Це вже ближче до суті». — майнула думка. — І ніяке це не безсмертя, професоре, бо не захочете ви помирати, даючи життя дублерові. І кінцівку не пожертвуєте, щоб «той» ваше місце зайняв, а вас, безрукого, зіштовхнув у могилу. Вам же не хочеться зараз іти на пенсію?
Верхуша нічого не відповів, тільки зніяковіло закліпав очима.
— Знаю, що не хочеться, — продовжував Мусій, — І я не захотів би вирощувати дублера, щоб той прийшов до моєї Галі й защепнувся з нею в хаті, а мене додому не пустив. Та я краще розбомблю вашу халупу, хай і сам загину, зате людей порятую від диявольщини.
— Я тут дещо вже намітив — усе не так страшно. Процес контрольований. З моєї руки Ярися вирощує тулуб і пересаджує на нього мою голову.
— Пхе! Чи й не новина! Сто разів уже чув, навіть у кіно бачив, як десь, чи то в Бразілії, чи в якійсь Арізоні, професорську голову збиралися до молодого тіла пришити. Але зась! Самі знаєте — природа спотикачок накопала і пудові замки тут начіпляла.
— Новина! Запевняю вас, новина! — переконував Мусія, а може, й себе Верхуша. — Бо тулуб, вирощений з моєї руки, має такий самий набір генів, як і голова. Повна сумісність тканин! Геронтологія перемогла! Дожив я, юначе, до цього щасливого дня. Семи милицями… є… пробачте, семимильними кроками йде наука. Ярися, правда, не згодна… Та й де взяти кошти, щоб з моєї руки… Знаєте, скільки нам ваш син обійшовся? Але що тут про гроші говорити, коли доведено, що процес вирощування людських органів можливий! Довели! Втерли носа і своїм, і зарубіжним колегам! Вони ще лише розробяють ліки для регенерації органів. Ми ж доповідь пишемо вже. А ті, що після нас ітимуть, спростять процес, і…
— Нехай Ірина навчиться з пальця вирощувати, — підказав Мусій.
— Молодець, юначе! Я запишу. Це ще новіша ідея. Зменшиться відповідальність. Руку відрізати якось воно страшно, а палець…
— От іменно! Палець — єрунда, — розвивав ідею Мусій, підбадьорений обіцянкою записати його в доповідь. — Вказівний правої собі залиште, щоб сваритися й командувати. З лівого мізинця виростять вам заступника пожежних справ, він же й по господарству від усякої дрібної роботи вас звільнить. Лівий безіменний охоронятиме вас, а правий задачки придумуватиме… Тут такого можна натворити! Підкажіть Ірині, підкажіть.