– Та отак, люб'язний мій Кириле Григоровичу! Нема чого Малоросії виділятися своїми порядками з-поміж інших земель імперії.
– А не передумаєте, Ваша Імператорська Величність?
– Не передумаю: вигідно мені це! Чиста я тепер перед усіма – навіть перед людським поголосом.
Зненацька государиня ступнула назустріч Розумовському, звузивши прекрасні очі, криво посміхнулася й зашепотіла ледь чутно:
– Будеш ти у мене, Кирилко, не постраждалим, а навпаки – збагатілим! Я тебе за розвал Гетьманщини твоєї селищами й містами нагородила: отже, купила з усіма тельбухами – от що люди скажуть!.. З іншого боку виходить, що ти малоросійське гетьманство своє на російський фельдмаршальський чин проміняв. А чин військовий той багато до чого зобов'язує: ти, Кирилко, усе зробиш, аби тільки від служби військової ухилитися… І пискнути в мене не посмієш!.. Он воно як, дорогий мій графе!!! Що скажеш тепер, тигре беззубий?!
Розумовський мовчав, тож імператриця презирливо мугикнула:
– Нема чого тобі сказати! Тому забирайся геть, у мене ще безліч інших справ…
Тверезо розсудивши, що сперечатися з государинею даремно (а в глибині душі все ще сподіваючись, що раптом вона візьме та й передумає), Розумовський вийшов. Ледь двері кабінету зачинилися за ним, як Катерина Олексіївна двічі плеснула в долоні й покликала:
– Агов, Степане Івановичу, можеш виходити!
У тім же кутку кабінету, де стояв столик із запискою Теплова, відчинилися потаємні дверцята, що зазвичай геть зливалися зі стіною. Звідти вийшов начальник Таємної експедиції· До нього й було звернене суворе запитання государині:
– Ну, то що ти про все це думаєш, Степане Івановичу?
– А те й думаю, матінко, що хоч який хитрий Кирило Григорович… та анітрохи не хитріший вас!
– Це комплімент такий? – поцікавилася Катерина Олексіївна.
Шешковський мовчки вклонився.
– То як, справді зустрічався Кирило Григорович із бунтівником цим Мировичем?
– Зустрічався. Мої людиськи їх вистежили.
– А ти за своїх людисьок ручаєшся?
– Ручаюся головою, Ваша Імператорська Величність! На допиті Мирович анітрохи не збрехав: вони дійсно бачилися в кабачку на Христофоровському острові.
– Хм-м-м… А вимога цих глухівських розумак щодо спадкоємного гетьманства на чолі з родом Розумовських?
– І це зроблено було з подачі Кирила Григоровича. Він же, наскільки можу судити, діяв заради Андрія Кириловича – синка свого улюбленого. Йому ж розраховував і гетьманську владу передати згодом.
– А що тепер – може, все-таки під арешт його? Хоча б для більшого постраху…
– Навіщо ж під арешт? Кирило Григорович – фігура значуща, при вашім сходженні на престол він вас усіляко підтримав. Знову ж таки, всьому сімейству Розумовських покійна імператриця Єлизавета Петрівна протегувала. Тож брати його під арешт небезпечно: багато хто, дуже багато хто не зрозуміє цього!
– Що ж ти пропонуєш?
– Зачекати й подивитися, чим тепер Кирило Григорович займеться, – розважливо мовив начальник Таємної експедиції. – Думаю, на якийсь час він затаїться, можливо, за кордон служити попроситься. Не здивуюсь, якщо в Польщу… а втім, не обов'язково туди.
– Цікаві у тебе думки виникають, Степане Івановичу! Дуже цікаві!..
У спрямованому на Шешковського погляді Катерини Олексіївни читалося явне здивування.
– Я не знаю напевно, тільки припускаю. Але якщо міркувати тверезо, то граф Розумовський зараз дуже злий. Авантюра зі шліссельбурзьким бранцем ганебно зірвалася, гетьманства його позбавили, Генеральні збори в Глухові, звісно ж, буде розпущено найближчим часом. Мимоволі він має зіграти по-крупному! І ставку доведеться робити на якогось дуже сильного зовнішнього союзника – запеклого супротивника Російської імперії: це Польща або Швеція. Польща до нас ближча… Загалом, государине-матінко, думка моя така, що Кирило Григорович ще покаже себе, причому в найближчий час.
– А не боїшся, що він…
– Боятися графа Розумовського не треба: принаймні, я вже знаю, як проти нього грати, щоб обіграти!
– Ти певен?
– Певен, Ваша Імператорська Величність! Судить самі: я ж вчасно проінструктував тюремників Іоанна Антоновича, щоб були як ніколи пильними, а на випадок чого шліссельбурзького бранця взяли б та й умертвили?! Чи не так, государине?
– Ця геніальна ідея належить Паніну, але ти її вчасно реалізував.
– Крім того, я виявив у гарнізоні Шліссельбурзької фортеці певну кількість найбільш неблагонадійних людей і повелів зосередити їх у команді, що охороняла спадкоємця Брауншвейзької династії. Серед них був і цей шахрай Василь Мирович, що насамкінець і вчинив так, як вчинив… точно за планом, наміченим нами для усунення Іоанна Антоновича! Чи не так?