– Ну що ж, Максиме, якщо так – піду я, чого вже там… – смутно мовив Йосип Шелест, коли всі аргументи з його боку були вичерпані.
– Підеш?! Куди ж це ти зібрався посеред ночі?! – стрепенувся Залізняк.
– Та у Чигирин же! Там на мене кінь вірний чекає, скочу в сідло – і знову в путь, щоб інших козаків з насиджених місць знімати.
– А навіщо ти коня в Чигирині залишив?
– Та тому, Максиме, що в монастир на прощу пішки ходять, а не верхи їздять! Молодий ти ще й багато чого не розумієш, хоча вже й послушником став…
– Ні-ні, так не годиться! Іти одному вночі через ліс глухий!..
Гість лише криво посміхнувся: що для запорожця якийсь ліс, нехай навіть нічний?! Однак на душі в послушника було неспокійно, тому він продовжував наполягати:
– І все-таки давай повернемося назад у монастир, там переночуємо, а ранком і підеш далі виконувати доручення кошового.
– Ні, Максиме, не повернуся я в монастир!
– Чому?
– Негоже ночувати там, де тобі не радіють.
– Та з чого ти взяв, начебто я тобі не радий?!
– Якщо б ти дійсно зрадів, то пішов би за мною негайно, а так!..
Із цими словами Шелест махнув рукою, звився на ноги, і хоча послушник усіляко намагався втримати його, попрямував по стежці в лісову хащу.
– Стривай, не гнівись, Йосипе!.. – у розпачі крикнув Залізняк.
– Ні, Максиме, я не гніваюсь. Просто ти вибрав тихе самітницьке життя – то навіщо ж я тобі заважати стану?! А тому прощавай…
– Йосипе!..
– Прощавай, Максиме, більше ми в цьому житті не побачимось, а щоб на тім світі зустрітися – на те воля Божа! Прощавай…
Так і не зумів утримати його послушник. Повернувшись у келію, спробував заснути, але до ранку так і не змежив повік. Максиму не давала спокою думка, що він так і не сказав запорозькому гінцеві чогось дуже важливого, чогось такого, що могло б…
Втім, Залізняк і сам не розумів, про що ж вони не договорили… Думки про це недоговорене мучили його так сильно, що і спровокували на прикру помилку зі свічником. І от послушник укотре вже бубонив:
– І не введи нас у спокусу, але збав нас від лукавого…
Знадвору донісся неясний шум, потім ледь чутні гнівні вигуки. Залізняку надзвичайно хотілося з'ясувати, у чім річ, але оскільки покуту на нього наклав сам ігумен Мельхіседек, переривання молитви було рівносильне новому прояву гордині й опору волі людини, яку надзвичайно поважала вся братія. Тому Максим залишився стояти на колінах перед вівтарем.
Як раптом двері храму розкрилися, і до послушника долинув схвильований голос отця настоятеля:
– Нумо, чадо, вставай і йди сюди негайно!
Двічі просити не довелося. Максим вихром вилетів у монастирський двір… і остовпів: двоє ченців тягли волокушу, на якій лежав…
– Йосипе, що з тобою?!
Вмить опинився Залізняк на колінах поруч з волокушею, припав до рук Шелеста, складених на його грудях: долоні були холодні як лід.
– Йосипе?!
Насилу зрушив закам'янілі руки: під ними відкрилося багато прикрашене руків'я кинджала, встромленого в сонячне сплетення. Максим потягнув за руків'я – лезо було закривавлене, але кров з-під нього навіть не засочилася.
Смертельна рана була нанесена так давно, що труп уже оклякнув.
– Коли ви розмовляли вчора ввечері, ти бачив у нього цей кинджал? – немовби далекою луною донісся до послушника голос ігумена Мельхіседека.
– Ні, панотче, це не його зброя…
– Отже, це не самогубство?
– Його вбили… вбили!..
Зненацька Максим зрозумів, хто насмілився напасти на гінця кошового отамана Війська Запорозького! Ну, так воно і є: от чому руків'я кинджала багато прикрашене!.. Ну звісно ж, звісно!..
І послушник несамовито заволав:
– Так-так, його вбили!!! Убили ці самі… як їх?.. Конфедерати барські вбили – от хто!!!
– Конфедерати?! Які такі конфедерати?! Що ти верзеш, отроче?
– Та ці самі! Ось ці от!
Максим заходився обшукувати труп: учора під час суперечки гонець показував йому послання кошового, де коротенько роз'яснялося положення справ з Барською конфедерацією й містився заклик до антипольського повстання. Однак замість достопам'ятного листа послушник витяг з-за пазухи загиблого пергамент розкішного вигляду, з позолоттю по краях і поважного вигляду зеленою печаткою на шовковому шнурку. Пергамент був трохи ушкоджений ударом кинджала, що обірвав життя Йосипа Шелеста, й обагрений зовні його кров'ю.