– Кажу ж, не ти перший приходиш подивитися на мене, а деякі з гостей набагато більш говіркі… Але я про інше. Можливо, нас усіх на чолі зі мною таки обдурили – нехай так! Тільки навіть якщо це гірка правда, у дурнях не я залишився, а сама цариця!
– Це чому ж?! – здивувався Розумовський, водночас перелякано завертівши головою, щоб перевірити, чи не підслуховує їх хтось сторонній.
– Та не хвилюйся ти, Кириле Григоровичу! Говорю цю крамолу я, затаврований злочинець, мені втрачати нічого, а ти всього лише слухаєш – знову ж, не ти перший… А хочу я тобі сказати от що: навіть якщо так воно й є, Катерина Олексіївна не розуміє, яку хвилю гніву народного розбудила! Конфедератів хотіла винищити нашими руками? Добре, винищила! Але якщо думає, що далі Украйна сама собою заспокоїться… От це дарма! Мене можна в колодки забити та до Сибіру заслати, старого Ґонту можна ляхам на розтерзання віддати, але наша слава, наша справа, самим Господом Богом освячена, не вмре довіку і ще відгукнеться якщо не самій Катерині, то вже її нащадкам напевно… Ще зметнуться над їхніми головами сокири, ще насититься земля нечистою кров'ю мучителів і зрадників народу нашого…
А тепер дай мені спокій: про гріхи свої треба подумати, добряче помолитись. Коли все починалося, я саме відбував покуту, накладену ігуменом Мельхіседеком. Читав «Богородицю» і «Отче наш», та не дочитав, коли до монастиря привезли тіло вбитого Йосипа Шелеста. От і дочитаю – очевидно, саме час для цього настав…
На тім і закінчилось побачення Кирила Григоровича Розумовського з гайдамацьким ватажком Максимом Залізняком.
Либонь, останній часу не гаяв, а справді багато й довго молитви читав, якщо знайшов у собі сили 1 листопада 1768року втекти з-під варти разом з іншими засланими до Сибіру. Що стало далі з очільником Коліївщини, достеменно невідомо…
Що ж до Кирила Розумовського, то з бесіди, що відбувалася в Києво-Печерській фортеці, він виніс перші зерна сумніву в правильності вибраного шляху. Справді, якщо прості люди не пов 'язують саме з ним надії на відродження Гетьманщини…
Втім, таємні механізми, що змінюють долі як окремих людей, так і цілих народів, однаково були запущені, зупинити їх не було тепер найменшої можливості!
Залишалося чекати й сподіватися, що все обернеться на краще…
Глава 19
Прохідний пішак
Анічков палац, Санкт-Петербург, вечір 29 червня 1762 року.
Розбурхане смутою місто поринало в задушливу літню ніч, та граф Розумовський лишався байдужим до пристрастей сьогодення. Чи залишиться Петро III на престолі, чи зійде на царство Катерина Олексіївна – яка, по суті, різниця?! Відтоді як Олексій Григорович утратив свою ненаглядну панночку, життя остогидло до неможливості. Тож краще нехай його бурхливі хвилі проносяться повз острівець, на якому він свідомо відгородився від навколишнього світу.
От Кирилко – справа інша! Братик змужнів, порозумнішав і тепер усе будує якісь надхмарні палаци, виношує плани до того сміливі, що іноді аж дух перехоплює. Ось і в нинішньому палацовому перевороті…
Ляснули двері. Не інакше Кирилко повернувся?..
– Ваша світлосте, до вас його сіятельність канцлер Воронцов!
Канцлер Воронцов?!
О такій порі?!
Цікаво, що йому знадобилося від добровільного затворника…
Не встиг Олексій Григорович сформулювати бодай якесь припущення з цього приводу як відіпхнувши старого Аполлінарія, в кімнату розгонистим кроком увійшов… ні, скоріше навіть вбіг канцлер і не привітавшись проскреготав:
– Олексій Григорович Розумовський, я так гадаю?..
– До ваших послуг, – господар палацу легко вклонився гостеві, хоча мав усі підстави відповісти брутальністю на таке нечемне поводження. Що це означає?! Можна подумати, вони ніколи не бачилися, щоб канцлер просив його засвідчити особу!..
– Люб'язний Олексію Григоровичу, я прибув сюди за дорученням Її Імператорської Величності Катерини Олексіївни, щоб випросити у вас…
– Отже, заколот удався? – із найбезневиннішим виглядом спитав Розумовський. Воронцов скрипнув зубами (очевидно, йому не сподобалося, що господар Анічкова палацу насмілився перервати його!), але все-таки придушив вибух секундного гніву й підтвердив:
– Цілком удався, усе гаразд. Я не про те…
– А що сталося з государем Петром Федоровичем?
– Петро Федорович нині перебуває в Ропші під надійним наглядом. Але я…
– Чудово, чудово! Дуже радий, що все благополучно…