– Панові Вольтеру. Щоправда, до самого послання я ще не приступала, досі обмірковую зміст… Але з чого ти це взяв, люб'язний?!
– Все просто, государине: одна із фрейлін несла теку з паперами. Це означає лише одне: ви зайняті листуванням. Залишилося з'ясувати, з ким! – І Степан Іванович подивився на імператрицю маленькими розумними оченятками.
– Так-так, вона читала мені вголос останні листи месьє Вольтера. На жаль, справи у старого кепські, я б навіть сказала, у його житті починається смуга нещасть, тож поговорити винятково про філософічні предмети, як бувало колись, не виходить. Загалом же – осінь, суцільна осінь і в житті, і взагалі навкруги…
Катерина Олексіївна зробила широкий жест руками, тим самим натякаючи на свій ліричний настрій і небажання говорити на серйозні теми.
– Ви допоможете старому? – обережно поцікавився Шешковський.
– Звісно ж, Степане Івановичу, допоможу!
– А хто допоможе вам і державі, якою ви управляєте?
Ліричний настрій немов вітром здуло. Імператриця раптом з особливою силою відчула, що до неї, правительки могутньої імперії, прийшов у терміновій справі начальник Таємної експедиції. Якщо він ризикнув потурбувати государиню в годину відпочинку, отже…
Отже!..
– Що ти кажеш, люб'язний?! Висловлюйся читкіше, без цих твоїх натяків!
– А якщо без натяків, государине-матінко, то річ в наступному: з'явився в лавах яїцького козацтва самозванець, що нагло йменує себе Петром III – вашим законним чоловіком і, більше того, законним самодержцем російським.
– Що-о-о?!
– Саме так, Ваша Імператорська Величність, ні більше, ні менше! Тож самі поміркуйте, що для майбутності важливіше: осінь життя месьє Вольтера – або ж приборкування новоявленого самозванця…
– Приборкування, кажеш? – використане Шешковським слово їй не сподобалося.
– Саме так, Ваша Імператорська Величність.
– Невже він знайшов підтримку в народі?
– Самозванець…
– До речі, як там його звуть по-справжньому?
– Хорунжий Омелька Пугачов…
– Ага, Омелька Пугачов… – вимовляючи ім'я зухвалого бунтаря, імператриця прислухалася до його звучання, потім ще якийсь час слухала шелест навколишніх дерев. – То як, Степане Івановичу, чи багато хто пішов за самозванцем?
– З огляду на те, що незадовго перед цим яїцьке козацтво було охоплене бунтом, до того ж підтриманим місцевою голотою з башкирів – охочі примкнути до новоявленого заколотника знайшлися. У всякому разі, у мене є записи, що приблизно передають зміст указу самозванця, зверненого до яїцького козацтва й неодноразово зачитаного в хуторах і містечках, що впали до його ніг.
– Он як?!
– Саме так, Ваша Імператорська Величність. На жаль, заколот поширюється, і ми поки що неспроможні зупинити його поширення.
– І що тепер?
– Наскільки я можу припустити, одержавши ряд дрібних перемог місцевого значення, нині бунтівники пішли походом на Оренбург. Швидше за все, місто потрапить в облогу. Навряд чи вона буде успішною, але…
– Але?..
– Усе в цьому світі перебуває у владі Божій.
– Ти от що, Степане Івановичу… Ти на Бога своїх власних промахів не звалюй!
Ліричний настрій імператриці розвіявся зовсім. Роздратована огидною звісткою, вона говорила сухо, уривчасто, з неприхованим презирством.
– Так хіба ж я один винуватий!..
– Звісно ж, не ти один, але хоч на тебе я могла б розраховувати?!
– Ви можете розраховувати на мене і нині, й надалі.
– А от зараз перевіримо… Кажи негайно, звідки взявся цей бунтівник і що він взагалі собою являє?!
– Будь ласка, Ваша Імператорська Величність! Отже, хорунжий Омелька Пугачов походить із донських козаків. Брав участь у Семилітній війні в нашому війську, потім був відряджений до Польщі…
– Куди, куди?! – миттю насторожилася государиня.
– До Польщі, Ваша Імператорська Величність, з метою піймання старообрядників, що втекли туди.
– Ах, он як…
– До цієї теми ми ще повернемося, – Шешковський ледь помітно вклонився й продовжував. – Отже, після повернення в діючу армію Омелька Пугачов брав участь у війні з турками, зокрема, виявив дива хоробрості при взятті Бендер. Але коли потім у нього нібито почали гнити ноги й груди, він попросився у відставку.
– Що ж було насправді?
– Насправді хитрий козак попрямував до Таганрога, де допоміг укритися від військової служби зятеві своєму Семену Павлову. Коли ж місцеве начальство намірилося покарати нахабу, Омелька Пугачов втік до Польщі, де назвався старообрядником…