– До Польщі?! Знов до Польщі!!! – гнівно стиснувши кулаки, майже простогнала Катерина Олексіївна.
– Саме так, Ваша Імператорська Величність.
– О-о-о, коли ж поляки нарешті вгомоняться?! Я так розраховувала, що після розділу польських земель король Станіслав-Август приборкає підступних своїх панів, стисне нарешті свою державу в кулаці так міцно, що ми ніколи більше не відчуємо ніякої загрози звідти. А він тим часом!..
– Цілком справедливо, Ваша Імператорська Величність, король Станіслав-Август і в цьому випадку виявив себе аж ніяк не з кращого…
– Ти сам себе аж ніяк не з кращого боку виявив, Степане Івановичу! – зупинила начальника Таємної експедиції государиня. – Занадто багато честі буде козацькому хорунжому, якщо за ним почне ганятися сам король, а от твоїм людиськам не завадило б виявити моторність, коли потрібно.
Шешковський лише мовчки вклонився. Імператриця невдоволено підібгала губи й коротко кинула:
– Далі!
– Далі, государине, назвавшись старообрядником і удавши каяття, Омелька Пугачов безперешкодно повернувся в Російську імперію, одержавши при цьому припис оселитися серед інших покаянних віровідступників у Мечетній слободі на Іргізі. Як можна зрозуміти з подальших дій самозванця, таке повернення й було справжньою його метою. Бо почувши восени минулого року про безлади в лавах яїцького козацтва, Омелька Пугачов негайно кинувся туди нібито для закупівлі в'яленої риби. Насправді ж зустрівся з одним із заколотників – Денисом П'яновим, у розмові з яким назвав себе врятованим від передчасної смерті государем російським Петром III.
– Що-о-о?!
Катерина Олексіївна сполотніла.
– У розмові з цим Денисом П'яновим бунтівник Омелька Пугачов… – почав Шешковський, однак був одразу зупинений пронизливим лементом государині, що під кінець перейшов у верещання:
– Рік тому!.. Вже цілий рік тому цей нахаба посмів називатися ім'ям мого покійного чоловіка, а мені так нічого й не доповіли?! Я ж повеліла!.. Я ж наказала не приховувати від мене подібних випадків!!! Доповідати про кожен!.. Негайно доповідати!!! Особисто!!!
– Не було сенсу турбувати Вашу Імператорську Величність…
– Що я чую?! Як це не було сенсу?! У чому ж тоді сенс, Степане Івановичу – невже в тому, щоб дозволити нахабному самозванцеві взяти в облогу Оренбург, піддаючи ризику життя моїх вірнопідданих?!
– Зрозуміло, сенс також і не в цьому, государине-матінко.
– У чому ж тоді?! Будь ласка, поясни!!!
– Сенс у тім, що ми довідалися від князя Радзивілла. Пригадуєте, я доповідав Вашій Імператорській Величності про його розмову з графом Розумовським?
– Ах, он воно що…
Катерина Олексіївна трохи стримала гнів, намагаючись зрозуміти, до чого веде начальник Таємної експедиції.
– Саме так, Ваша Імператорська Величність! Ризикну нагадати, що Кирило Григорович повідав Пане-Коханку про те, що десь у потаєному місці, відомому йому одному, тихо живе дочка покійної государині імператриці Єлизавети Петрівни, прижита нею від Олексія Григоровича Розумовського. Наскільки можна зрозуміти, нині на очах в усіх розвертається складна комбінація, що має метою звести на престол російський оцю саму князівну, народжену в морганатичному шлюбі.
– А яке відношення до цього має бунтівник Омелька Пугачов?
– Він покликаний усього лише відволікти нашу увагу від кандидатки на престол.
– Ти думаєш?..
– Думаю, Ваша Імператорська Величність! За минулий рік самозванець був упійманий, знову втік з-під варти і знов почав титулувати себе государем Петром Федоровичем. Але наскільки можна судити за наявними відомостями, ні рік тому, ні нині люди не надто вірять у те, що саме це дивом урятований государ.
– Проте за ним пішла кількість людей, достатня для облоги Оренбурга!..
– За Омелькою Пугачовим пішла голота, що бешкетує на землях бунтівного яїцького війська, не більше. Смішно було б думати, що з такою підтримкою він хоча б дійде до Санкт-Петербурга! Не те щоб навіть спробувати зійти на трон…
– Степане Івановичу, люди дурні й корисливі, від них можна чекати чого завгодно!
– Люди дурні, так… але ж не в самих людях справа! Є ще відносини між державами, а вони зараз доволі напружені. Як ви гадаєте, побачивши на троні нашої імперії козака-заколотника, чи приймуть його у своє коло європейські монархи?
– Вороги Росії приймуть!
– А друзі й союзники Росії? Дружні Вашій Імператорській Величності правителі що будуть робити?
Катерина Олексіївна замислилась. Розцінивши її мовчання як добрий знак, Шешковський продовжив розвивати думку: