– Отже, легко бачити, що спроба воцаріння на російському престолі самозванця Омельки Пугачова обернеться новою війною на просторах Європи, результат якої передбачити доволі складно. А тому такий варіант розвитку необхідно відкинути.
– Тоді навіїцо ж?
– Государине-матінко, зрозумійте нарешті, що цей хорунжий усього лише підкуплений членами Барської конфедерації, по щастю нині повністю розгромленої, щоб зіїрати роль прохідного пішака в шахах: якщо ця фігура пройшла на дошці всю вертикаль з восьми клітинок, тоді її міняють на яку завгодно старшу фігуру – наприклад, на королеву… що досить близько до нашого варіанта!
– Ти хочеш сказати, Степане Івановичу…
– Я не просто хочу сказати, Ваша Імператорська Величність – я з повною впевненістю стверджую, що поки вся наша увага буде прикута до земель яїцького козацтва, зовсім з іншого боку виникне справжня небезпека в особі дочки графа Олексія Розумовського й государині Єлизавети Петрівни! І хоч вона дитя морганатичного шлюбу, однак в її жилах тече кров Петра Великого… Отаку претендентку на престол із задоволенням сприймуть не тільки недруги Росії, але й, можливо, деякі наші нинішні союзники! А залишившись у переважній меншості, найбільш вірні не насміляться…
– Я зрозуміла твою думку, Степане Івановичу, дякую, – владним жестом государиня зупинила начальника Таємної експедиції. – Змушена визнати, що здогади твої доволі правдоподібні. Але в такому випадку чи вдалося тобі дізнатися якісь подробиці про цю… про цю…
Імператриця заклацала пальцями, намагаючись пригадати ім'я нахабної конкурентки.
– На мій найглибший жаль, Ваша Імператорська Величність, нічого нового про цю саму князівну Тараканову…
– От-от! Князівна Тараканова – так звуть цю особу?
– За наявними у нас відомостями, її звуть саме так. Однак, хоч як глибоко мені шкода, на цьому відомості про таємну спадкоємицю Петра Великого вичерпуються.
– Але ж те саме ти доповідав мені й минулого разу?!
– Цілком справедливо, государине.
– Але ж це було…
– Це було більше трьох років тому, Ваша Імператорська Величність.
– І за ці роки?..
– Що поробиш, граф Розумовський гранично обережний. Якби він побільше розповів цьому пихатому індикові Радзивіллу!..
– А чи існують інші способи вивідати бодай щось про цю саму князівну Тараканову?
– Іншим способом було допустити втечу з-під варти бунтівника Омельки Пугачова… – Шешковський глянув спідлоба на імператрицю й додав обережно: – І от бунтівник втік, тож навіть це нещастя незабаром обернеться на краще.
– Це чому?!
– Ми розраховуємо, що в такому випадку князівна Тараканова швидко виявить себе.
– І що ж?..
– Наш розрахунок поки що не виправдався, – гірко зітхнув начальник Таємної експедиції.
– Степане Івановичу, Степане Івановичу! Скільки ж нам іще очікувати накажеш?!
Шешковський тільки руками розвів.
– І це вся твоя відповідь?! – у тоні імператриці відчувалася перцева гіркота.
– Зрозуміло, ні!
Государиня глянула на начальника Таємної експедиції з потаємною надією.
– Що ж ти пропонуєш?
– Ви самі мені колись порадили вибити клин клином. Доки Розумовський вичікує, як стане діяти його прохідний пішак…
– Ти маєш на увазі бунтівника Омельку Пугачова?
– Його, його, Ваша Імператорська Величність! Отож, поки Розумовський вичікує, ми повинні вивести на шахівницю свій прохідний пішак.
– Ага, отже, ти не забув про ту давню вказівку?..
Імператриця самовдоволено посміхнулася.
– Я незмінно схиляюсь перед мудрою прозорливістю Вашої Імператорської Величності! Адже саме ви свого часу звернули мою увагу на так звану «султаншу», що розбурхала весь Париж.
І відступивши на крок, Шешковський відважив государині низький уклін. Напружене досі обличчя Катерини Олексіївни розгладилося: такий комплімент був приємний, годі й казати… Але окрім іншого, тепер імператриця заспокоїлася остаточно. Ще б пак, адже хоч і з подачі Теплова, але все-таки саме вона придумала настільки хитру комбінацію! Таємній же експедиції залишалося тільки втілити ідею в життя. А якщо так, то хвилюватися нема про що – рано або пізно вони виграють!
Хоча, звісно, краще б рано, ніж пізно…
У той самий час, коли відбувалися описані події, граф Розумовський складав листа до своєї високошляхетної племінниці:
«Дорога Августе, потерпи ще трохи – і ти опинишся на троні, що має належати тобі по праву народження, але все ще узурпований принцесою Анхальт-Цербстською.