– Ну от, милий мій Каролику… от і я. Тепер давайте-но розважимось як слід. Ви ж не проти пари-трійки годин розваг зі спадкоємицею російського трону – чи не правда, мій чудовий князю?
«О Господи, коли ж цей жах закінчиться?!» – подумав Радзивілл. А вголос мовив:
– Іди принеси рому й мені!
– О-о-о, дорогий мій князю, ти теж вирішив долучитися до цього шляхетного напою! – захоплено викликнула самозванка.
«З тобою прилучишся!» – подумав Кароль. А вголос мовив:
– Аякже! Піди і принеси!
Він легенько підштовхнув п'яну жінку до виходу, подумав: «Судячи з її слухняності, точно колишня служниця!» – і спритно защипнув засув. Усе, каюту закрито, нарешті можна нормально виспатись. А ця мерзотниця нехай котиться до дідька!!! Хоч у кубрик до матросів, хоч до своєї безпутної Фантини, хоч за борт у відкрите море. Тільки б не до нього!.. Тільки не до шляхетного князя Радзивілла!!!
Петергоф, кінець серпня 1774 року.
– І що ж сталося потім?
– Зустрічний вітер поступово посилювався й не дозволив судну йти далі острова Корфу. Тут Пане-Коханку й полишив супутницю для того, щоб повернутися в Європу, вона ж пересіла на турецький корабель, який буря викинула на берег неподалік Рагузи. Поки що наш прохідний пішак затримався там, а далі…
Начальник Таємної експедиції невиразно знизав плечима.
– Ой, дивись мені, Степане Івановичу! – государиня рішуче задерла підборіддя. – Ой, дивись, як би вона не застрягла там надовго!..
– Ми принцесою, звичайно ж, не керуємо… – обережно мовив Шешковський.
– Оце погано, дуже погано, Степане Івановичу!
– Проте, Ваша Імператорська Величність, я більш ніж упевнений, що в отакій глухомані, як Рагуза, самозванка не затримається.
– Це чому ж?
– Вона звикла жити на широку ногу, а при її манері викидати на вітер величезні суми наявних грошей вистачить максимум на півроку. Що таке Рагуза? Життя там тихе й нудотне до неможливості…
– А може, підіслати до цієї дурепи нового чоловічка, що розповів би їй про щось отаке?..
– Ні, не думаю.
– Але ж цей прийом спрацював, коли підіслана тобою нібито позбавлена спадщини втікачка розповіла нашій авантюристці про справжню дочку Єлизавети Петрівни й князя Розумовського!
– Не турбуйтеся, государине, нікуди наш пішак не дінеться! Закінчиться готівка – утече з тихої провінції в пошуках нових джерел доходів.
– Ну, припустимо… А що Радзивілл?
– Пане-Коханку вже встиг зв'язатися зі своїми дружками-конфедератами, які під різними пристойними приводами припинили підтримку нахабного бунтівника Омельки Пугачова. Як я доповідав ще минулого тижня, це одразу позначилося на успіхах новопризначеного головнокомандуючого урядовими військами Петра Івановича Паніна. Тож хоч я й не вважаю кампанію по втихомиренню бунту яїцького козацтва остаточно виграною, однак фінал неминуче наближається. Причому фінал для бунтівників нищівний.
– Зрозуміло, зрозуміло… Коли бунт буде подавлений, треба, мабуть, ліквідувати яїцьке козацтво, як розсадник неблагонадійних настроїв. А заразом зайнятися б остаточною ліквідацією козацтва запорозького: вони нібито збиралися виступити на допомогу клятому самозванцеві на чолі зі своїм отаманом – генерал-поручиком Калнишевським… Ти як вважаєш, Степане Івановичу, чи варто це робити?
– Цілком згоден з Вашою Імператорською Величністю! Запорозька Січ, що за старих часів лежала на прикордонні з турками й татарами, внаслідок ваших, государине-матінко, завоювань виявилася в глибині наших територій. Тож нехай запорожці забираються або в низов'я Дніпра, або куди подалі, де їхній войовничий запал придасться для боротьби із зовнішнім ворогом. Або пускай узагалі зникнуть…
– То нехай буде так! Ти подбай тільки про остаточне втихомирення бунту Омельки Пугачова, а вже тоді настане черга зайнятися всіма неблагонадійними. Хоча б тим же Калнишевським…
– Ваша Імператорська Величність як завжди виявляє високу мудрість, гідну правительки Російської імперії!
– Ну, добре… А що брати Орлови, як вони пережили віддалення Григорія?
Тон государині дещо потеплішав, очі затягнулися легкою поволокою.
– Брати Орлови відправилися відпочити й розважитися до Європи.
– Гроші зі скарбниці їм виділені?
– Зрозуміло, Ваша Імператорська Величність!
– І?..
– Зовсім нещодавно Олексій Орлов одержав від принцеси Азовської-Володимирської так званий «малий маніфест». Либонь, утративши довіру й свого нареченого князя Лімбурзького, і агента польських конфедератів князя Радзивілла, наш прохідний пішак побажав зробити ставку на Орлових, вибравши для своїх цілей молодшого з них.