Выбрать главу

– І як же вчинити в цьому випадку? – поцікавився Кирило. – Дати відсіч?

– Ні, у цьому випадку найпростіше віддати, бо на твоє навчання коштів відпущено з запасом, бійки ж – справа кепська.

– А ти як вчиняв?

– Я був обмежений в коштах, тому завжди бився. Але в тебе інший випадок…

– А як щодо бійок?

– Якщо вимагають грошей, можна поступитися й віддати. Гроші – це плинне. Але честь – річ інша! Честь за гроші не купиш, її захищати необхідно… За честь треба боротися не на життя, а на смерть. Хоча в Альбертіні заборонені дуелі й навіть носіння шпаг, це не означає, що двобоїв не буває… Тож про дуель ти зобов'язаний мені доповісти будь-що. Добре?

– Звісно, Григорію, обов'язково доповім! А якщо на кийках битися?

– Хоч на кийках, хоч на ножах – дуель іде до повної перемоги одного з учасників, такі тут звичаї.

– Але в цьому випадку можна й загинути!..

– Можна. Хоча зазвичай до крайнощів не доходить. Загинути можна від інших спокус і дурних звичок – від пиятик, карт або дівок. Ну, із цим лихом ми вже розібралися… А от щодо випивки й карт…

– Пити не буду, хоч убий! – ревно скрикнув Кирило. – Мого батька на той світ горілка проклятуща відправила. Не хочу повторювати його долю…

– Ні, Кириле, пити однаково доведеться, просто тримай себе в рамках. Визнач норму. Насправді наука ця нехитра, навчу тебе, є на цей рахунок кілька секретів…

Юнак лише зітхнув.

– Зате карти – це справжнє прокляття, що засмоктує й не дає вчасно зупинитися! Тут принцип один: узагалі не сідай грати! А вже якщо сів, не витерпів – вставай після першої ж гри, особливо після виграшу! Будеш так поводитися – завжди при грошах залишишся.

Ну і щодо дівок… Хоч і говорив уже, повторю знов: будь обережний, інакше дочки господарок або самі господарки по судах затягають! Або гірше того: народять, а дитинча – вилита копія твоя! Тому з дівками краще зустрічатися в салонах спеціальних. Там заразом і поговорити можна про мистецтво, про всякі інші приємні речі…

Все, чому вчив його Теплов, Кирилко всотував як губка й надалі неухильно виконував. І був дуже вдячний за корисну науку.

* * *

Почалося навчання в Альбертіні. В юрбі веселих щасливих студентів Кирило виділявся сумним і замисленим виглядом. Записавшись на філософський факультет, Розум засів за риторику, граматику й діалектику. Все нове лякало юнака, найбільше він боявся провалити свою місію – а отже, знеславити себе й брата…

Перебуваючи під владою похмурих думок, Кирило якось ішов широким світлим університетським коридором і зненацька зіштовхнувся з маленьким великоголовим чоловічком. Стос книг, який ніс незнайомець, розсипався по підлозі.

– Обережніше, дурнику, це ж коштовні книги! – гаркнув незнайомець по-німецькому.

Кирило розгубився й зі словами:

– Заради Бога, вибачте! – кинувся збирати розсипане. Тут від юрби відділився ще один студент і заходився допомагати їм.

– Привіт, друзяко! Як тебе звуть? – запитав російською.

– Кирило… тобто, ні – Іван!..

– Ага, все з тобою зрозуміло… Що ж, я – Андрій, тобто Яків! – в тон йому відповів студент. Кирило лише посміхнувся.

– Ти на перший курс додатково зарахований, як я дивлюся? – продовжив тим часом Яків, що насправді звався Андрієм. – Бо я тебе в минулому семестрі щось не бачив…

– Так, я на першому курсі.

– Пощастило ж тобі!

– Чому це?

– Ти ледь не збив з ніг самого Іммануїла Канта, і тобі за це нічого не буде.

– А що могло б бути?

– Як це що?! Зрозуміло, дуель на довгих ножах! Але ти ще новачок, навіть непосвячений, тому, вважай, легко відбувся. А тепер мотай на вуса: росіян в Альбертіні не надто багато, тому тримаємося ми всі разом, один за одного горою стоїмо… Ти ще не пройшов обряд посвяти, а як пройдеш – станеш тут геть своїм! А поки щасти тобі, я сам тебе згодом знайду.

І незваний помічник розчинився в юрбі.

– Давай уже мої книги… Чого став, як пентюх? – тим часом звернувся до нього смішний великоголовий чоловічок, названий Іммануїлом Кантом.

Кирило простягнув йому зібрані книги.

– Перепрошую, пане, я більше не буду!

– А більше й не треба, ви вже й без того постаралися, як могли! – жовчно огризнувся Кант.

Кирило поспішив у свою аудиторію. Окрім нього, там сиділи ще п'ятеро, майже всі іноземці.