На виході з церкви святково вдягнена генеральна старшина й депутація найбільш іменитих козаків подали Єлизаветі Петрівні петицію про необхідність поновлення в Украйні гетьманства. Її Імператорська Величність Єлизавета Петрівна пообіцяла розглянути клопотання й задовольнити його найближчим часом. Це спричинило бурю захвату серед присутніх.
Увечері на честь приїзду високих гостей відбулося грандіозне гуляння. Місто сяяло святковими вогнями. На всі площі викотили безліч діжок хмільних напоїв – від легкого хлібного вина й медовухи до пінної сивухи, що спалахувала від найменшої іскри блакитним полум'ям. Кожен, хто підходив до діжок, пив, скільки міг прийняти його організм. Безліч груп троїстих музик грали не те щоб запально, але навіть із якимсь небаченим заповзяттям. Одним словом – балаган!..
Государиня, яка звикла до манірного палацового етикету й неспішного плину численних балів, з подивом пізнавала гамірливий і жвавий світ Украйни, для неї геть незвичний, пильно вдивлялася в очі простих, щиросердих людей. Зрештою, перебуваючи в абсолютному захваті й відкинувши геть найменші умовності, імператриця з головою занурилася в несамовитий вихор свята. Зраділий відродженню своєї коханої, Олексій Розум усюди невідривно ходив за государинею.
Великий князь Петро Федорович, який за інерцією продовжував гиркати на всіх, побачивши настільки зухвалу поведінку Її Імператорської Величності, раптом миттєво повеселішав, кинув напризволяще наречену (яка, до речі, зовсім не розуміла російську, а тим паче українську!) і хижо ринувся до юрби місцевих спокусниць, пишних грудастих красунь.
– Великий князь Петро Федорович до ваших послуг! – відрекомендувався він і незграбно розкланявся. Втім, його ведмеже вітання було сприйнято дрімучими провінціалками як прояв столичної надгалантності. Надзвичайно щасливий спадкоємець престолу заливався соловейком, незважаючи на те, що щебетання чарівних україночок сприймав лише наполовину, – втім, вони також насилу вловлювали зміст його тарабарського говору.
Однак язиковий бар'єр не став для них перешкодою! Тому якщо на столичних балах Петро Федорович позіхав та гримасував, нудячись до самого кінця чергового «скучища», то зараз його було не впізнати. Великий князь розійшовся до того, що запросив на танець одну з грудастих щебетух. Негайно з'ясувалося, що танцювати вона не вміє зовсім, тож на її тлі Петро Федорович виглядав зразково-показовим кавалером. Жарти сипалися з його вуст, викликаючи невтримний регіт партнерки. Загалом, весь вечір Великий князь перебував у центрі жіночої уваги…
І коли вже зовсім потемнішало, однак гулянка анітрохи не затихла, сталося щось надзвичайне. Солдати охорони очистили від підпилих танцюристів центр головної міської площі й вишикувалися кільцем. Офіцери зашикали на розпашілих від натуги музик, які поступово припинили грати. На звільнений простір гордовито виступила Її Імператорська Величність Єлизавета Петрівна й у повній тиші урочистим тоном проголосила:
– Своєю вищою волею повідомляю, люб'язний моєму серцю народ, що сьогодні нами милостиво прийняте найважливіше рішення. Після поданої нам нинішнім ранком козацькою старшиною петиції, в якій міститься клопотання про необхідність поновлення малоросійського гетьманства, постановляю: прохання буде розглянуто мною найближчим часом! Це наше рішення буде підкріплено…
Втім, закінчення промови государині геть потонуло в радісних лементах! Слідом за тим площа вибухнула захватом, смушкові шапки злетіли до неба. Всі плескали так, що, здавалося, ще трохи, й долоні розіб'ються в кров. Багато хто навіть плакав, анітрохи не соромлячись.
Сяюча Єлизавета Петрівна полишила радісні збори, за нею слідом кинувся Олексій Розум. Про настільки блискавичний поворот справи він навіть мріяти не насмілювався – як раптом найпотаємніші думки стали реальністю!!! І вдалося це не якомусь полководцеві силою зброї, а йому – Олексію Розуму, м'якому, щиросердому, відданому своїй государині…
Між тим, вони саме повернулися до Міністерського будиночка. Імператриця увійшла у вітальню, фаворит не відставав. Завбачливо прогнавши здивованих фрейлін государині й прикривши двері, Олексій негайно ж кинувся на коліна перед своєю панночкою, охопив її ноги довгими руками й принишк до них усім тілом. Єлизавета Петрівна грайливо виривалася, для годиться відбивалася – втім, саме для годиться…
Зненацька фаворит різко розкрив обійми. Імператриця похитнулася й ледь не впала, перелякано скрикнувши. Однак Олексій був напоготові й блискавично підхопив государиню на руки.
– Ти все той самий, душа моя… – прошепотіла вона рвучко, закривши очі й закинувши голову, підставляючи груди й шию під жадібні палкі поцілунки. – Як же я за тобою скучила, Олесеньку мій ненаглядний!..
Владним рухом він потягнув государиню до опочивальні…