– Сюрприз!.. – ледь чутно шепнув обер-єгермейстер, на мить наблизивши губи до вушка государині, в якому іскрилася смарагдова сережка. Не в силах приховати цікавості, Єлизавета Петрівна злегка ляснула віялом руку фаворита: скажи ж нарешті, хто це?! Обер-єгермейстер щось вимовив, і хоча через музику слів було не розібрати, однак по рухах губ вона вгадала відповідь:
– Терпіння, моя панночко, терпіння!..
Тут танець скінчився, і Олексій проводив заінтриговану імператрицю до трону. Знов заграла музика, в інших залах також ожили оркестри, сховані в задрапірованих нішах. Тепер весь палац наповнився стрункими рядами танцюючих.
Єлизавета Петрівна намагалася не пропускати жодного танцю. Чорний Шаховий Король то зникав із зали, то знову з'являвся у найнесподіваніший момент, щоб пройшовши з імператрицею черговий танцювальний тур, повернути її обер-єгермейстерові і вкотре зникнути. Чим довше це повторювалося, тим сильніше розпікала цікавість Її Імператорську Величність.
Втім, це почуття мучило не лише государиню: вже мінімум половина гостей перешіптувалася в марній надії з'ясувати, хто він такий – цей загадковий Чорний Шаховий Король?! Не витримав навіть канцлер Бестужев-Рюмін, що підбіг до імператриці із запитанням:
– Матінко, хто він, цей вельможа в шаховому костюмі? Щось я не пригадую нічого щодо приїзду іноземних знатних персон… а на росіянина він не надто схожий!
– Уяви собі, графе, не маю найменшого поняття! – імператриця трохи роздратовано смикнула плічком і додала: – Як на мене, таємна поліція підкоряється саме канцлерові – отже, добродію, тобі й карти в руки! Я думала, це ти мені доповіси, хто цей гість…
Зрозумівши свою помилку, Бестужев-Рюмін відступив на крок і потупив погляд.
– Це Олексій Григорович знає, але говорити нізащо не бажає!..
Стиснувши губи, канцлер спідлоба глянув на фаворита, який мав безтурботний вигляд.
– Олексію Григоровичу, зробіть ласку і скажіть, хто він такий, цей Шаховий Король! – не втерпівши, процідив Бестужев-Рюмін крізь зуби.
– Вибачте, Олексію Петровичу, я б із задоволенням повідомив, однак не можу порушити слово, дане государині.
– Яке ще слово?! – проскреготав канцлер.
– Її Імператорській Величності був обіцяний на сьогодні сюрприз, – і схилившись до коханої, обер-єгермейстер тихо спитав: – Чи обіцяв я сюрприз, моя панночко?
– Обіцяв, Олесеньку, обіцяв! – проворкувала імператриця.
– Ну, от бачите, Олексію Петровичу! Тож відповівши негайно на ваше запитання, я розвію весь флер цієї маленької чарівної таємниці. Тому даруйте, однак я змушений промовчати.
– Як ви сказали?! – всемогутній канцлер відмовлявся вірити власним вухам. – Що це ви собі дозволяєте, пане добродію!!!
– Я дозволяю собі в міру своєї скромної фантазії розважати Її Імператорську Величність, не більше того.
Бестужев-Рюмін скрипнув зубами, але все ж таки опанував себе й мовив:
– Що ж, люб'язний Олексію Григоровичу, давайте на хвилинку полишимо залу, і ви мені по всій формі доповісте, хто такий цей незнайомець.
– Я б і радий задовольнити вашу цікавість, Олексію Петровичу, однак не насмілююсь покинути мою панночку навіть на хвилинку…
Невідомо, що відповів би канцлер на таку зухвалість, якби в їхню перепалку не втрутилася сама імператриця:
– Іди собі, Бестужев, і веселися разом з гістьми! Якщо вже Король Гірських Ельфів пообіцяв улаштувати сюрприз, то він виконає обіцянку… Чи не так, Олесеньку?
– Так, моя панночко!
– Але особистість цього Шахового Короля хоча б відкриється сьогодні ж?! – наполягав канцлер.
– Відкриється, Олексію Петровичу, відкриється неодмінно, не бійтеся!
Вкрай незадоволений Бестужев-Рюмін пішов геть, продовжуючи прикидати так і сяк, ким же міг бути цей клятий Чорний Шаховий Король?! Государиня ж потихеньку смикнула фаворита за рукав розкішного камзола й прошепотіла:
– Олесеньку, коханий мій милесенький, ну скажи нарешті, хто ж він такий?! Тільки мені одній, будь ласка!..
Однак обер-єгермейстер нізащо не бажав здаватися:
– Почекайте, моя панночко, незабаром, уже незабаром усе з'ясується… – і поцілував государиню в напудрену щічку. Від чого вона зніяковіло почервоніла.
Тим часом танці завершилися, слуги принесли крісла й стільці, почався виступ запрошених артистів. Спочатку співав хор, потім танцював балет, у перервах були зіграні смішні мініатюри, що від душі потішили імператрицю.
Потім почалися виступи гостей. Наперед вийшов Теплов, одягнений у дивовижний костюм Орла, і віртуозно заграв на скрипці. Публіка гучно аплодувала й вимагала продовження. Теплов уклонився, виконав сонату, знову зірвавши оплески й пропозицію повторити музичний твір на біс. Імператриця прихильно кивнула. Теплов заграв, однак тут під загальний подих публіки одна зі скрипкових струн лопнула. Втім, ця прикра обставина не завадила Григорію успішно завершити виступ.