Втім, яке це має значення, якщо зараз…
– Ну що ж, Ваша Імператорська Величність, завершуйте маскарад, – мовив Олексій.
– Дякую, мій дорогий Король Гірських Ельфів!
Обличчя імператриці осяяла задоволена посмішка, вона поспішила вдарити в золотий церемоніальний дзвін, і для більшої впевненості вигукнувши:
– Усі відкрийте обличчя!!! – обернулася до незнайомця.
Глибоко вклонившись, Чорний Шаховий Король зняв машкару, тоді всі побачили дещо збентеженого юнака з великими карими очима й рум'янцем на всю щоку.
– Хто ви такий? Назвіться негайно!
Зрозуміло, це проскреготав канцлер, професійна гордість якого нинішнім вечором була серйозно вражена.
– Граф Розумовський, до ваших послуг, – відповів юнак, уклонившись цього разу не занадто низько.
Гості немов по команді загомоніли, причому достатньо голосно:
– Граф Розумовський?..
– Як, іще один?!
– Так скільки ж їх, Розумовських цих!..
– Може, це брат обер-єгермейстера?..
– Так-так, напевно, братик його!..
– А-а-а, он воно що!..
– Брат Олексія Григоровича, отже… Он воно як!..
Імператриця ж, перш ніж піти в опочивальню, ласкаво звернулася до фаворита:
– Дякую, милий друже, сюрприз удався на славу. Ранком нам буде, про що поговорити…
Схвильовані гості почали розходитися. Олексій проводив брата й Теплова у відведені їм кімнати й попередив, щоб вони були готові о дев'ятій годині ранку бути присутніми на сніданку в Її Імператорської Величності. Ясні річ – без запізнень.
– Як тут спізнитися, якщо я встаю із зорею?! – здивувався Теплов. Обер-єгермейстер промимрив приказку щодо свого уставу й чужого монастиря. Григорій лише плечима знизав і пішов у відведену йому кімнату. Довго не міг заснути, перебуваючи під ураженням від маскараду: здавалося, у цей вечір він здав найважчий іспит у житті… і не одержав оцінки! Оцінку оголосять тільки завтра. Цікаво, як складеться його подальша доля? Чи збудеться давня мрія і пророкування отця Феодора?..
Кирило ж, залишившись один, швидко роздягнувся, акуратно розвісив речі й заснув як убитий, ледь торкнувшись головою подушки.
Зате в Олексія було ще повнісінько турбот: проводити у відведені кімнати деяких інших гостей, перевірити, чи всі феєрверки спрацювали… а заразом доглянути за слугами, що почали прибирання палацу…
А ще потрібно було втихомирити великокнязівську пару. Для цього знадобилося хвилин двадцять заспокоювати ридаючу Катерину Олексіївну, яка дуже-дуже хотіла, але так і не змогла потанцювати в цей вечір із загадковим Чорним Шаховим Королем, а насправді рідним братом фаворита імператриці. А наостанок довелося зі скандалом заганяти в ліжко не на жарт збудженого Петра Федоровича, простежити, щоб камердинер і двоє слуг одягнули його в нічну сорочку й уклали в постіль.
Олексій був геть вимотаний і знесилений, коли майже роздягнувшись, почув дрібні кроки палацового карлика: імператриця вимагала фаворита до себе в опочивальню. Довелося накинути халат і спішно пройти до государині. Незважаючи на божевільний день, спати Єлизаветі Петрівні зовсім не хотілося: її неймовірно потрясла зустріч із Кирилом, що виявився чудовим вельможею, до того ж казково гарним, талановитим і в танцях, і в співах, і в поводженні!
– Ах, Олесеньку, і чом його не було з нами в Козельці?!
– Кирилко в цей час перебував в Альбертіні, під наглядом Теплова штудіював премудрощі науки.
– Ах, он як… Шкода, чесно, шкода, що його не було з нами торік! Який молодець, чесне слово!..
Бурхливі зізнання государиня завершила словами, які фаворит потай сподівався почути:
– Друже мій Олесеньку, треба подумати про подальшу долю Кирилка, чи не так?
– Звісно, моя панночко! От ранком і подумаємо, а поки що спи.
– Ні-ні, облиш: ранком уже вирішувати потрібно буде, подумати ж потрібно негайно… Ніяк не можна такий діамант у землю заривати!
– То я саме хотів би, моя панночко…
– Стривай, милий мій друже, стривай, дай мені слово мовити.
– Зрозуміло, моя панночко!..
– Треба Кирилку посаду підібрати й платню гарну призначити. Знаєш, я була так вражена його співом, що миттю згадала молодість і як з тобою зустрілася, соколе мій ясноокий. Пам'ятаєш, як ти в Анни Іоаннівни в театрі співав?
– Пам'ятаю, моя панночко, як же не пам'ятати! Усе пам'ятаю й вдячний тобі буду довіку, доки серце моє в грудях б'ється.
– До речі, нагадай завтра, щоб я тобі за цей приємний сюрприз подарувала пару селищ і десять тисяч рубликів.