– Заходь, Кириле Григоровичу, сідай, – запросила Єлизавета Петрівна, вказавши на крісло, що стояло поруч з її столом. Однак Розумовський не рушив з місця. Він як і раніше стояв, потупившись. Тоді государиня підвелася зі стільця, кинулась до скам'янілого гіганта, обійняла його, схопила під руку й урочисто підвела до м'якого зручного крісла. Тільки тепер Кирилко насмілився глянути на неї. Щоки юнака яскраво зашарілися рум'янцем зніяковіння.
«Як швидко сердега відвикнув від палацу! Можна навіть сказати, здичавів», – подумала Єлизавета Петрівна. Уголос же мовила:
– Кириле Григоровичу, мені дуже сподобався написаний тобою академічний Статут, що з усією повнотою розкриває нові можливості для розвитку вітчизняної науки.
– Так-так, звісно, написаний Тепловим Статут дійсно гарний… – промимрив безмірно збентежений і водночас щасливий Кирилко.
– Ах, отже, Тепловим написаний? – уточнила государиня.
– Так-так, Григорієм Миколайовичем Тепловим, колезьким асесором, що…
– Знаю, Кириле Григоровичу, знаю: це він курирував твоє навчання в закордонних університетах… Статут гарний, оскільки відкриває шлях у святилище науки російським ученим і поетам, як-от Ломоносов, Тредіаковський, Крашенінніков, Кобельніков, Попов, Козицький та інші. Та й Теплов цей досить талановитий, що й говорити!
– Дуже талановитий, государине матінко! А головне, відданий справі. Наприклад, він мені не тільки зі Статутом допоміг, але й зі складанням бюджету.
– Ну що ж, дорогий графе, якщо Теплов настільки талановитий, як ти стверджуєш, то нехай і допомагає тобі надалі управляти Академією! Згоден?
– О-о-о, звісно, звісно ж!
– Я накажу встановити йому гідне жалування й надати повну свободу дій. А тобі, Кириле Григоровичу, віднині знов дозволяється бувати при дворі…
– Дякую, государине матінко, красно дякую!!! – заволав Розумовський і навіть підстрибнув у своєму кріслі від радощів.
– Немає за що, графе, – посміхнулася настільки дитячому захвату Єлизавета Петрівна. – Бувай при дворі, коли побажаєш… але, зрозуміло, і про віддану тобі в піклування Академію не забувай. І ще дивись мені, на Велику княгиню Катерину Олексіївну не дуже заглядайся: не твого поля ягода… Зрозумів?
– Чого вже тут не зрозуміти, государине матінко!
– Отож бо. А тепер можеш іти… Ні, от іще про дещо забула сказати…
– Про що саме?..
У голосі Кирилка миттю прорізалася тривожна нотка.
– Нічого страшного, не хвилюйся так! – посміхнулася імператриця. – Просто хотілося поставити тебе до відома, що через три дні в палаці відбудеться бал-маскарад, на якому я бажаю бачити і тебе, і Теплова. Запрошення вам обом привезуть сьогодні ж до вечора. От тепер точно все, люб'язний Кириле Григоровичу!
Так почався новий етап у розвитку Санкт-Петербурзької Її Імператорської Величності академії наук. Теплов узяв на себе безпосереднє керівництво, Кирилко забезпечував швидке вирішення господарських питань. Їм удвох доводилося виконувати величезну роботу. До Академії були запрошені архітектори й садівники, які зайнялися будівництвом і прикрасою академічної території. Старі дерев'яні будинки були знесені, кам'яні нарешті відремонтовано, заново пофарбовано й побілено. Академія поступово облагороджувалася, з'явилися доріжки, лавочки, навіть невеликі клумбочки.
Виникли й нові кафедри. Професорам було надане житло й призначене гідне жалування, що виплачувалося регулярно, без запізнень. Теплов наводив порядки, роздаючи детальні інструкції й вимагаючи їхнього неухильного виконання.
Втім, зміни подобалися не всім. За проповідь норманізму довелося розжалувати Міллера, а Шумахера завалити роботою в канцелярії, щоб не тинявся Академією без діла. Аналогічними мірами колезький асесор ліквідував донощиків і кляузників, заборонив бійки, домігся того, щоб усі спірні питання вирішувалися шляхом переговорів.
Щоправда, іноді доводилося порушувати власні ж правила. Наприклад, Теплов пригрозив Тредіаковському шпагою за постійне свавілля. Поет дуже злякався (про те, як вправно Григорій Миколайович володів холодною зброєю, давно ходили легенди) і написав кляузу імператриці. Вся Таємна розшукових справ канцелярія реготала до сліз, читаючи цей шедевр виказування! Втім, справа розв'язалася сама собою: Тредіаковський опанував себе, поступово призвичаївся до нововведень і, на втіху Теплову, навіть зробився їхнім палким шанувальником.